Чий скарб кращий
Один князь мав багато дивовижних скарбів. Чого тільки в нього не було: і ріг бородатого лева, і риб’ячий пуп, і віяло тэнгу, і навіть набедрена пов’язка бога грому Камінарісама!Князь дуже пишався своїми скарбами. Але предметом його особливої гордості був золотий півник. Хоч він і був зроблений із золота, виглядав півник зовсім як справжній. Щодня, ледве починало світати, він викрикував три рази: «Кукуріку!»
Найбільшим задоволенням для князя було час від часу виймати свої скарби й розглядати їх. Кошто́вностями, які йому особливо подобалися, він ніколи не втомлювався милуватися.
У князя було вісім головних слуг, і кожен із них, як і належало князівським слугам, теж мав свій скарб — якусь рідкість, якою пишався.
І ось одного разу князь скликав цих слуг і сказав їм:
— Ось що: завтра ввечері я влаштовую огляд скарбів. Приходьте всі до замку зі своїми коштовностями. Той, чий скарб виявиться найкращим, отримає щедру нагороду.
Слуги зраділи:
— «Огляд скарбів»! Ось це цікаво!
— Нагороду отримаю я!
— Ну, вже ні — я!
Так переговорюючись, вони розійшлися по домівках.
Настав вечір наступного дня. Князь дістав золотого півника і став чекати слуг із їхніми рідкощами.
Незабаром з’явився перший слуга. Він приніс свій скарб — «око дракона».
Другий слуга приніс маленький череп.
— Ось череп теляти, — самозадоволено сказав він.
Третій слуга приніс відьомський ліхтар.
Четвертий — шлунок борсука.
П’ятий — черевики для горобця.
Шостий — крила й лапки голуба-вертуна.
Сьомий — штучне вухо для глухого.
Один за одним зібралися зі своїми дивовижками семеро слуг і стали чекати восьмого, але він все не з’являвся.
— Де ж він? Що з ним трапилося?
— Йому, напевно, нема що показати!
— Тому він і не прийшов! Шкода, але…
Поки семеро слуг вели таку розмову, з’явився восьмий слуга. Він шанобливо вклонився князю.
— Я запізнився, нема в мене ніякого виправдання.
— Потім вибачатимешся. Покажи швидше, який скарб ти приніс?
— Так, так… Тільки в мене нема такого скарбу, який можна назвати особливим. Я не знав, що мені принести сьогодні ввечері, і взяв із собою скарб найзвичайніший.
— Хо! Звичайний скарб? Що це ще таке? Показуй швидше!
— Я залишив його перед воротами замку.
— Що ж ти, іди швидше за ним!
— Так, так. Зараз!
Восьмий слуга пішов і одразу ж повернувся зі своїм скарбом. Це були четверо слухняних хлопчиків і четверо прегарненьких дівчаток. Діти стали парами й ввічливо вклонилися.
Весь великий зал засяяв від сяйва оживлених дитячих облич. А золотий півник князя й дивовижки його слуг одразу ж потьмяніли.
— М-да… — зітхнувши, заговорив князь, — справді, це чудовий скарб. Прекрасні діти! Що вже звичайне, — а поруч із ними наші рідкощі й коштовності — все одно що сміття. Я заздрю тобі, бо в тебе є перший скарб Японії — діти. Ти переміг. Перша нагорода належить тобі. Вітаю! Вітаю!
Почули інші слуги слова князя, і їм стало соромно. Низько похилили вони голови й довго не піднімали їх.
Інші казки
