Дівчинка, в'юн і мавпа

Жив у селі Катано селянин із дружиною. Була в них дочка — добра, весела дівчинка.

І ось одного разу мати дівчинки тяжко захворіла й померла. А через рік батько одружився зі злою, негарною сусідкою.

Мачуха не полюбила свою падчерку, постійно лаяла її й змушувала робити найважчу роботу.

Якось літом мачуха наказала дівчинці прополювати залите водою рисове поле. Коли дівчинка підійшла до поля, вона побачила, що якийсь хлопчисько спіймав сачком в’юна і збирається нести його додому.

— Навіщо тобі ця рибка? — запитала дівчинка.

— А я годуватиму нею кішку.

Дівчинці стало шкода в’юна, і вона попросила:

— Віддай його мені.

— Оце так, — розсердився хлопчисько. — Не для того я ловив в’юна, щоб віддати його тобі.

— Ну, не хочеш віддати, тоді поміняємось, — запропонувала дівчинка. — Я тобі дам жменю бобів, а ти мені в’юна.

— Згоден, — сказав хлопчик. — Давай боби, отримуй рибку.

І вони помінялися.

Дівчинка взяла вмираючого в’юна і пустила його в струмок. В’юн же ожив, поворушив вусиками й опустився на саме дно.

Незабаром мачуха знову відправила дівчинку прополювати поле. Але як тільки дівчинка наблизилася до струмка, вона побачила врятованого нею в’юна. Він весело плавав біля берега, вистрибував із води, пірнав і знову з’являвся на поверхні. Дівчинка кинула йому жменю рису й пішла далі.

З тих пір так і повелося. Щодня дівчинка приходила до струмка й кидала в’юну півжмені рису.

Одного разу мачуха побачила, що падчерка кидає в’юну рисові зерна.

— Ах ти, негіднице! — закричала вона. — Я тобі покажу, як годувати рис якійсь огидній рибі!

І вона тут же на березі струмка так побила дівчинку, що та довгий час не могла піднятися на ноги.

В’юн все це бачив. «Зла жінка через мене покарала дівчинку, — сумно розмірковував він, лежачи на дні. — Тепер я ніколи більше не побачу її».

Як же здивувався в’юн, коли через кілька днів на світанку до нього прибігла дівчинка, кинула в струмок кілька зерен і промовила:

— Не сердься, але більше в мене немає. Мачуха дає мені тепер одну жменю на три дні.

Мабуть, мачуха вирішила зморити дівчинку голодом. Але дівчинка збирала на полі їстівні корені й їла їх уночі, коли засинала мачуха.

Тоді мачуха вирішила позбутися падчерки іншим способом. Вона знала, що за далеким лісом є глибокий омут, на дні якого живе лютий річковий дракон.

І ось мачуха сказала ласкавим голосом:

— Послухай, мила, я ж дуже люблю хризантеми. За далеким лісом на березі омуту ростуть чудові квіти. Яких там тільки немає квітів! Прошу тебе, зірви мені букет червоних хризантем. А на зворотному шляху купи собі шовкове кімоно. Ось тобі гроші.

Вирушила слухняна дівчинка до омуту. Шлях її лежав через ліс. Коли дівчинка увійшла в ліс, вона побачила мисливця. Мисливець цілився з лука в маленьку мавпочку, яка сиділа на вершині хінокі.

— Не вбивайте її, не вбивайте! — закричала дівчинка.

— Оце ще! — сказав мисливець. — За шкуру вбитої мавпочки мені дадуть гроші.

Дівчинка поспішно дістала свої гроші й простягнула їх мисливцю.

— Ось вам, тільки не чіпайте бідну мавпочку!

— Це інша справа! — сказав задоволений мисливець і пішов додому.

А дівчинка помахала мавпочці рукою й пішла далі — до омуту.

Ще здалеку побачила вона на березі омуту безліч квітів. Червоні хризантеми росли біля самої води.

А лютий дракон тільки й чекав, коли на поверхні тихого озера з’явиться людська тінь.

І ось дівчинка підійшла до самого омуту. Ще секунда — і її тінь впаде на воду. І тоді ніхто не врятує її від дракона.

Але ледве дівчинка підійшла до омуту, як на поверхні води з’явилася зграя в’юнів. Вони метушилися біля берега, били хвостами по воді, піднімали з дна мул і каламутили воду. Прозора вода стала такою чорною, що на поверхні омуту ніяк не можна було розгледіти тінь дівчинки.

А дівчинка, навіть не підозрюючи про небезпеку, почала не поспішаючи зривати хризантеми. До вечора вона вже була вдома.

Мачуха побачила, що дівчинка повернулася живою, і від злості зовсім втратила голову. І тоді вирішила вона отруїти свою падчерку.

Через кілька днів мачуха спекла нігірімесі (Нігірімесі — кульки з рису), поклала в кожну кульку крихту отрути й сказала ласкавим голосом:

— Мила дочко моя! Я зовсім занедужала. Не знаю, чи доживу до ранку. Ти одна можеш врятувати мене. На південному схилі гори ростуть цілющі трави. Збери й принеси мені пучок цілющих трав.

Не гаючи часу, дівчинка почала збиратися в гори. Коли вона вже зав’язала на поясі бант, мачуха сказала:

— Шлях твій довгий. Я спекла тобі в дорогу нігірімесі. Коли відчуєш голод, з’їж їх.

Дівчинка подякувала мачусі й пішла в гори. Опівдні вона зірвала пучок цілющих трав і поспішно вирушила додому. Вона так поспішала, що навіть не помітила, як опинилася в тому самому лісі, де зовсім недавно врятувала від мисливця маленьку мавпочку. До дому було ще далеко, і дівчинка дуже проголодалася. Але вона згадала про хвору мачуху й подумала: «Поїм, коли прийду додому, а зараз треба поспішати. Нап’юся й побіжу швидше!» Дівчинка підійшла до лісового струмка, нахилилася й... побачила свого старого знайомого — в’юна. В’юн широко роззявив пащу й не спускав з дівчинки очей.

— Ти, мабуть, зовсім голодний. Чим би мені погодувати тебе? — запитала дівчинка.

Тут вона згадала про нігірімесі й кинула їх в’юну.

Кульки спокійно почали опускатися на дно, а в’юн навіть не доторкнувся до них. Він лише радісно вдарив хвостом по воді й поплив кудись.

Коли дівчинка напилася зі струмка, їй раптом захотілося спати. Повіки її так і злипалися. «Відпочину одну хвилинку», — вирішила вона й сіла під дерево. І тільки вона притулилася до дерева, як у ту ж мить заснула.

Прокинулася дівчинка від якогось приємного дзвону. Вона відкрила очі й побачила, що з дерева, під яким вона заснула, сипляться жовті листя. Падаючи на землю, листя перетворювалися на золоті монети й дзвеніли.

Здивована дівчинка підняла вгору очі й помітила на дереві маленьку мавпочку. Виявляється, це мавпочка скидала до ніг своєї рятівниці жовте листя.

Дівчинка взяла кілька монет, знову привітно помахала мавпочці рукою й пішла додому.

Коли мачуха побачила, що дівчинка стоїть перед нею жива й неушкоджена, вона поблідла від злості й запитала:

— Ти нігірімесі з’їла?

Тут дівчинка згадала, як мачуха побила її за те, що вона кидала в’юну рисові зерна. Тому дівчинка не наважилася зізнатися, що вона нагодувала кульки рибою, і сказала:

— Нігірімесі я з’їла.

— Ну, і що з тобою було потім? — нетерпляче запитала мачуха.

— Потім я напилася зі струмка, сіла під дерево й заснула. А коли прокинулася, то вся земля під деревом була всипана золотими монетами. Я навіть захопила кілька таких монет. Ось вони...

Мачуха схопила монети, а сама подумала: «Якщо з’їсти отруєну кульку і запити водою з лісового струмка, то й живою залишишся, і багатою станеш».

Наступного ж дня зла жінка спекла отруєну рисову кульку й вирушила в ліс. Прийшовши до струмка, вона з’їла кульку, напилася води зі струмка, сіла під дерево й заснула.

Так міцно заснула, що ніколи вже більше не прокинулася.

↑ Догори

Дівчинка, в'юн і мавпа

Інші казки