Півень, намальований на сувої

Сталося це давним-давно. Жив у одному селі старійшина. Дуже любив він різні дивовижні речі купувати. Були в нього посудини краси невиданої, тарілки, сріблом відливають, а вже картини та сувоїв і зовсім не злічити. Одним словом, багач.

Приїхав якось у те село заморський купець. Здалека приїхав, товару привіз видимо-невидимо. Покликав його багач у гості. Ось сидять вони, розмову ведуть.

— Чув я, — каже купець, — що ти дуже багатий, і зберігається у тебе багато різних див.

— Та що ти! — махнув рукою старійшина. — Які це дива? Ти ж, мабуть, по світу стільки всього побачив, що тебе нічим не здивуєш.

— Що правда, то правда, — погодився купець. — Багато на світі невиданого. А ось, наприклад, це. Дістав він маленьку шкатулочку і багачеві простягнув. Відкрив її багач, бачить — лежить у шкатулці рибальський гачок.

— Що це? — здивувався він.
— Не простий це гачок, — пояснив купець, — а той самий, який боги в руках тримали — він допомагає спуститися у підводне царство.

— Ось дива! — скрикнув багач. — Невже той самий?
— А в тебе є щось незвичайне? — запитав його купець.
— Є, — кивнув багач. — Купив я дивовижний сувій. На ньому півень намальований. Подивишся — ні дати, ні взяти — живий! Але ось диво так диво — кожного ранку, ледве світає, півень кукурікає, заливається!

— Бути того не може! — не повірив купець. — Де ж це чувано, щоб намальовані півні кукурікали?

— На світі й не таке буває! — засміявся багач.
— Треба ж, — не переставав дивуватися купець, — скільки на світі живу, а такого не чув. Щось не віриться мені. Давай побимося об заклад. Якщо справді твій півень на світанку заспіває, віддам я тобі весь свій товар, а якщо ні, то ти мені стільки добра віддаси, скільки мої коні зможуть забрати.

— Та навіщо сперечатися? — не зрозумів багач. — Все одно ти програєш — півень кожного ранку співає.

— Не вірю! — заупрямився купець. — Давай побимося об заклад!
— Гаразд, — погодився багач, — давай.
А до світанку вже недовго залишилося. Легве світати почало, підняв півень на сувої голову, та як закричить: кукуріку! кукуріку! кукуріку!

Чого тільки на світі не буває!
— Співає! Співає! — скрикнув купець. — Ось дивовиж-то!
Віддав він багачеві свій товар і того ж дня додому вирушив. Повернувся він і всім у своєму краю розповів про півня з сувою.

— Що ж ти за дурень такий! — стали над ним сміятися. — За одне "кукуріку" весь товар віддав!
— І то правда, — подумав купець, — несправедливо це.

Стало купцеві шкода свого товару, і дуже захотілося будь-що його повернути.

"Півень, звичайно, скарб дивовижний, — думає, — але товар-то кращий, за нього великі гроші можна отримати".

Зібрався він у дорогу і знову до того села поїхав, де старійшина жив. Зрадів багач, його побачивши:

— Заходь, — запрошує, — дуже я тобі радий.
— Сподобався мені твій півень, — каже купець. — Всім я у своєму краю про нього розповів. Але тільки не вірять люди! "Не буває такого!" — кажуть.

— Як же не буває? — здивувався багач. — Ти ж своїми очима мого півня бачив, та й спів його чув!

— Ось то-то й воно, — похитав головою купець. — Розумієш, сумнів до мене закрався: ніби чув я твого півня, а ніби й ні. Вже й не знаю, чи приснився мені його спів, чи що…

— Як приснився? — не зрозумів багач. — Ми ж разом півня слухали.
— Не знаю… не знаю… — завагався купець і запропонував: — Давай його знову на світанку послухаємо. Тільки ось знову доведеться сперечатися. Якщо заспіває півень, мій товар у себе залишиш, а якщо не заспіває, я його додому заберу. Ідеш?

— Дивно все це, — пожав плечима багач. — Але ти мій гість, хай буде, як ти хочеш. Згоден!

Ліг він спати і міцно-міцно заснув. А купець не спить: недобре діло задумав. Встав він тихенько, до сувою підійшов, постояв трохи, а потім з-за пазухи дістав щось і рукою півня торкнувся.

Скоро й світати почало. Заспівали в селі перші півні, а за ними й інші. Тільки півень на сувої багача мовчить.

Підійшов багач до сувою, зрозуміти не може, чому його півень голосу не подає.

— Що сталося? Що за лихо трапилося?
— Так я й думав, — позіхнув купець, — приснився мені тоді, що твій півень кукурікав. Правду люди казали: не може намальований півень у всі горло кричати.

— Як же не може? — заплакав багач. — Скільки днів він мене своїм співом радував.

— Раз півень вранці не заспівав, програв ти наш спор, — сказав купець, — Віддавай мені швидше мій товар.

Нічого не відповів йому багач. Завантажив купець свої мішки на коней і в дорогу рушив. А багач собі місця не знаходить: "Чи не захворів мій півник?" — думає. Підійшов він до сувою ближче, глядь — стирчить у півня в горлі той самий гачок, який купець йому показував! — Ось до чого жадібність доводить! — розсердився багач. — Заради своїх мішків диво-півника не пожалів. Вийняв він гачок, півника лікувати став. Та тільки голос до нього не повернувся. Ніхто більше не чув, як намальований півень співає.

А купець додому радісний їхав. "Так тобі й треба, — думає, — хай ні в кого такого півня не буде!". Їхав, їхав, та й не помітив, як кінь оступився. Впали мішки купця в калюжу, і сам він разом із ними впав. Так і залишився в багні сидіти.

↑ Догори

Півень, намальований на сувої

Інші казки