Горобець з обрізаним язиком
Давним-давно жили в одному селі дід із бабою. Дітей у них не було, а тому тримав дід горобця в клітці і любив його, як рідну дитину.Одного разу пішов дід у ліс за дровами, а баба залишилася вдома прати. Забула вона крохмаль на кухні, пішла за ним, а його як не бувало. Поки баба біля криниці прала, горобець вистрибнув із клітки і з'їв усе дочиста. Здогадалася баба, що крохмаль склевав горобець, розлютилася до крайності. Спіймала вона бідну пташку, розжала їй дзьоб і каже:
— Це твій язик зробив мені таку пакость? Схопила ножиці — чик, і залишився горобець без язика. Викинула його баба на вулицю і сміється:
— Іди тепер куди хочеш!
— Ой, ой, ой!.. — жалібно запищав горобець і полетів із двору.
Ввечері з лісу з в'язкою дров за плечима повернувся дід.
— Ох, і втомився ж я сьогодні! І горобець, мабуть, не годований. Даду я йому зерна.
Підійшов він до клітки, а горобця там і нема. Здивувався дід, питає бабу:
— Послухай, бабо, ти не знаєш, куди наш горобець подівся?
— А, горобець! Твій горобець склевав у мене весь крохмаль! — злісно відповіла баба. — Відрізала я йому за це язика, та й прогнала.
— Ех, бідолаха, як жорстоко з тобою вчинили!.. — у відчаї скрикнув дід.
Ніч дід не спав, усе думав, куди ж полетів його горобець без язика. Наступного дня встав він ледве світа і вирушив на пошуки свого улюбленця. Іде, сам не знаючи куди, постукує палицею і кричить:
— Де ти, горобчику з обрізаним язиком? Відгукнись! Де твій дім? Де твій дім? Перейшов він поле, перевалив гору, знову йде полем і знову через гори. Нарешті, вийшов до місця, де бамбук ріс. І раптом звідти чує:
— Горобець з обрізаним язиком тут живе! Зрадів дід, пішов на голос і бачить: у тіні густих бамбукових заростів стоїть червоний домик, а горобець з обрізаним язиком уже відчинив ворота і йде йому назустріч:
— Ласкаво просимо, діду!
— Ну, як твоє здоров'я, горобчику? Дуже я за тобою сумував — ось і прийшов провідати.
— Я дуже радий, дякую тобі, діду. Заходь, будь ласка!
Провів він діда до себе в кімнати. Там горобець упав ниць перед дідом і каже:
— Винуватий я перед тобою, що, не спитавшись, з'їв дорогоцінний крохмаль у твоєму домі. Прошу тебе, прости мене і не сердься.
— Що ти, що ти! Це я винуватий. Адже в мою відсутність трапилося з тобою таке лихо. Але я щасливий, що бачу тебе знову.
Зібрав горобець усіх своїх близьких родичів і друзів, стали вони частувати діда його улюбленими стравами, а потім під веселу пісню влаштували перед ним гороб'ячі танці. І так був задоволений дід, що забув навіть про свій дім. А пора була повертатися: на дворі вже смеркалося. Поспішав дід:
— Дякую тобі, горобчику, весело провів я день, а тепер дозволь відкланятися. Поки сонце зовсім не зайшло, треба додому йти.
— Убога моя хатина, але прошу тебе, залишайся ночувати! — просив горобець, а разом з ним і інші.
— Із задоволенням би, та баба чекає вдома. Вибач, не можу сьогодні. Я ще до тебе прийду.
— Шкода, шкода. Ну що ж, почекай тоді трохи, я тобі подарунок приготував.
Пішов горобець і незабаром повернувся з двома кошиками.
— Ось, діду, два кошики: один важкий, інший легкий. Вибирай будь-який!
— Ой, що ти, пригостив мене як, та ще й подарунки... Ну, добре, так і бути — візьму. Тільки старий я вже, та й дорога далека, тож краще візьму-та я щось полегше.
Взяв дід легкий кошик на плечі і попрощався з горобцями.
— Ну, до побачення. Я ще до вас зайду.
— Обов'язково! Будемо чекати! Дивись, бережи себе... — Так провожали діда горобці аж до самих воріт.
Баба сидить вдома одна і злиться. Сонце вже зайшло, а діда все нема.
— І куди це він запропастився? — бурчить баба. Але ось, нарешті, з'явився дід із кошиком за плечима.
— Ти де це пропадав до цього часу?
— Не сердься, бабо! Був я сьогодні в гостях у горобця. Ах, як там мене частували! Які танці гороб'ячі показували! Та ще й до всього, ось дивись, подарунок мені принесли.
Скинув з плечей дід кошик, а баба вже привітно посміхається:
— О, це добре! Що там у цьому кошику? Підняла вона кришку, та так і ахнула. Повний кошик дорогоцінностей: і золото, і срібло, і корали, і перли — усе сяє так, що очі болять. Зрадів дід.
— Знаєш, — каже він бабі, — горобець-то мені два кошики дав: один важкий, інший легкий — бери, мовляв, будь-який. Ну, а куди мені важкий — старий я, та й дорога далека, — ось я і взяв той, що легший. Признатися, я тоді й не думав, що в ньому такі дорогі речі.
Надулася баба:
— Ех ти, старий дурню! Не міг узяти важкий кошик. Уже в ньому-то, звичайно, було більше всього, ніж у цьому.
— Не будь такою жадібною, бабо. З нас і цього вистачить.
— Це чому ж вистачить? Е, та що з тобою говорити! Піду сама, принесу і важкий кошик.
Став дід відмовляти бабу, а вона й слухати нічого не хоче: навіть ранку не дочекалася, пішла з дому. Вже зовсім стемніло, але баба, не розбираючи дороги, все йшла з палицею в руці і кричала:
— Де ти, горобцю з обрізаним язиком? Відгукнись! Перейшла вона поле, перевалила гору, знову йде полем і знову через гору. Нарешті, прийшла до бамбукових заростей. І раптом чує:
— Горобець з обрізаним язиком тут живе! «Нарешті-то!» — подумала баба. Пішла вона на голос і бачить: відчиняє ворота горобець з обрізаним язиком.
— А, це ти, бабусю! Ласкаво просимо, — привітно сказав він і провів бабу в дім.
Хотів був горобець провести її нагору в кімнати, але баба тільки поглянула навколо і відмовилася.
— Ні, я вже бачу, що ти здоровий, а більше мені тут робити нічого. Ти краще давай швидше подарунок, та я піду додому!
«Ох і жадібна ж ти!» — подумав про себе горобець.
А баба поспішає, покрикує:
— Швидше, швидше, рухайся!
— Зараз, зараз принесу! Почекай трохи, — сказав горобець і незабаром приніс два кошики.
— Ось два кошики: важкий і легкий. Вибирай будь-який.
— Давай той, що важчий!
Взяла баба важкий кошик на спину, попрощалася якось і вирушила в зворотний шлях. Кошик і так був важкий, а як понесла його баба, став він ще важчим. Тріщать у баби кістки, от-от хребет переломиться. Як не напружувалася вона, а довелося здатися.
— Уф!.. Якщо він такий важкий, то скільки ж у ньому добра! Ось радість-то! — бурмоче баба. — Давай-но подивлюся, що там є! Заодно й трохи відпочину.
Сіла вона на камінь, що лежав на узбіччі дороги, опустила на землю кошик і швидко підняла кришку. Але замість сліпучих скарбів раптом почали виповзати звідти різні чудовиська й гади.
— Ось вона, ця стара жадібна відьма! — закричали вони і накинулися на бабу.
Одні дивилися на неї страшними очима, інші почали лизати їй обличчя липкими язиками. Зомліла баба.
— Рятуйте! Допоможіть! — закричала вона диким голосом і кинулася тікати.
Легенько під ранок, ледве жива, добралася вона якось до дому.
— Що з тобою, бабо? — злякався дід. Розповіла вона, що з нею трапилося, а дід їй і каже:
— Ось бачиш, в яку біду ти потрапила. Наступного разу не будеш такою безсердечною й жадібною!
Інші казки
