Хоробрий Іссімбосі
Ця казка — про маленького хлопчика, такого маленького, що батьки дали йому ім’я Іссімбосі. Вони назвали його так, бо японською ім’я Іссімбосі означає: Хлопчик з пальчик.І справді, Іссімбосі був не більше мізинця. Але він ніколи ні перед ким не опускав очей, був сміливим, веселим і розумним. Коли Іссімбосі виповнилося шістнадцять років, він прийшов до батьків і сказав:
— Хочу подивитися, як живуть люди в Японії. Відпустіть мене до Кіото.
Злякалася мати:
— Куди ти підеш з рідного дому? Загинеш ще в чужому місті! Тебе кожен може образити!
— Я себе в обиду не дам, не бійтеся! — сказав Іссімбосі.
— Ну, якщо ти такий сміливий, тоді йди, — погодився батько.
Став Іссімбосі збиратися в дорогу. З голки зробив меч, з соломинки — піхви, з горіхової шкаралупи — човен, з палички для їжі — весло.
Попрощався Іссімбосі з батьками, сів у свій горіховий човен і поплив вгору по річці. Чимало довелося йому попрацювати веслом, перш ніж він пристав до берега біля Кіото.
І ось, нарешті, Іссімбосі опинився у столиці. Він важливо поклав руку на рукоятку меча і став прогулюватися шумними вулицями Кіото. Які тут були величезні й гарні будинки! А скільки народу на вулицях!
І так, прогулюючись вулицями, він раптом опинився перед чиїмось пишним палацом.
— Ох, який палац! — вигукнув Іссімбосі. — Я хочу жити в ньому!
А треба вам знати, що в Іссімбосі слово ніколи не розходилося з ділом. Ось чому, не роздумуючи довго, він пройшов у ворота, піднявся на сходи і опинився в кімнатах палацу. Цей палац належав першому міністру імператорського двору — князю Сандзьо.
Ніхто з варти навіть не помітив, як Іссімбосі проник у покої першого міністра. Міністр важливо сидів на камідза (Камідза — почесне місце в княжому палаці):
— Здоровенькі були, пане мій! — голосно сказав Іссімбосі.
— Хто це вітається зі мною? — здивувався Сандзьо. — Я нікого не бачу!
Іссімбосі підійшов зовсім близько до камідза і сказав голосніше, ніж раніше:
— Я тут, пане мій. Я стою біля ваших ніг!
Міністр опустив очі вниз і побачив крихітного чоловічка.
— Хто ти, звідки? — здивувався Сандзьо.
— Мене звуть Іссімбосі. Я прийшов до Кіото, щоб подивитися, хто і як тут живе. Дозвольте мені залишитися у вас і служити вам!
— Та чи ти на що-небудь придатний? Над тобою всі мої слуги сміятимуться!
— Нехай тільки спробують! — сердито вигукнув Іссімбосі і вихопив із солом’яних піхв свою шпагу-голку.
— Ара! (Ара — вигук, що виражає здивування) Ось ти який відчайдушний! — сказав міністр. — Ну що ж, мені потрібні сміливі люди. Залишайся, служи мені.
Так Іссімбосі оселився у палаці першого міністра імператора — князя Сандзьо.
Минуло трохи часу, і нового слугу всі полюбили. Іссімбосі був привітним, веселим, слухняним. Накази міністра він виконував швидко і добре.
Особливо прив’язалася до Іссімбосі дочка князя — п’ятнадцятирічна Оґін. Іссімбосі грав для неї на біва (Біва — старовинний музичний інструмент), співав їй сільські пісні і супроводжував Оґін під час прогулянок.
Одного разу під час прогулянки Іссімбосі і Оґін самі не помітили, як опинилися за міськими стінами. Неподалік темнів ліс, у якому водилися страшні чорти.
І як тільки Іссімбосі і Оґін підійшли до лісу, звідти вискочив величезний чорт. За поясом у чорта замість меча була заткнута невелика булава.
Побачивши чорта, Оґін у страху кинулася бігти до Кіото. Але Іссімбосі не зрушив з місця. Він обнажив свій меч і грізно вигукнув:
— Стій! Ні з місця!
Здивувався чорт:
— Хто кричить?
А Іссімбосі знову:
— Стій, інакше проткну тебе мечем!
Тільки тепер помітив чорт Іссімбосі. Помітив — і давай сміятися. Дуже смішно розмахував голкою Іссімбосі. Закінчив чорт сміятися, заревів:
— Ах ти, нікчемна равлико! Та я тебе живцем проковтну!
І, схопивши Іссімбосі, чорт проковтнув його.
Як тільки Іссімбосі потрапив чорту в живіт, він почав колоти чудовисько своєю голкою.
Заревів чорт страшним голосом; очі його від болю на лоб повилазили.
А Іссімбосі, не перестаючи, все коле та коле чорта голкою.
Від болю у чорта навіть ноги підкосились. Упав він на землю, завив, став котитися — ніщо не допомагає: коле його Іссімбосі без упину.
Нарешті здогадався чорт, як урятуватися від смерті. Набрав в себе повітря, а потім, що було сили, видихнув його. Разом із повітрям видихнув він і Іссімбосі.
Зрадів чорт, що його більше ніхто не коле, і помчав у ліс. Тільки булава залишилася на тому місці, де він котився.
Іссімбосі підняв булаву і кинувся наздоганяти Оґін. А Оґін стояла біля міської стіни і плакала. Вона була впевнена, що величезний чорт убив крихітного Іссімбосі.
— А ось і я! — весело сказав Іссімбосі і помахав, ніби нічого й не сталося, булавою чорта.
— Дякую, дякую тобі! — вигукнула Оґін. — Якби ти не зупинив чорта, він забрав би мене в ліс! Ходімо швидше додому, я розповім батькові про твою сміливість...
І вони вирушили додому.
Іссімбосі йшов поруч із Оґін і розмахував булавою. І сталося так, що він торкнувся булавою віяла Оґін. І одразу ж це віяло стало вдвічі більше. Здивувався Іссімбосі, торкнувся булавою свого меча. І його меч теж одразу став вдвічі довшим.
— Чорт загубив чарівну булаву! — закричав Іссімбосі. — Дивіться, що зараз буде!
Він помітив під деревом черв’яка, торкнувся його булавою — і черв’як став не меншим за удава.
— Дай мені швидше цю булаву! — радісно вигукнула Оґін. — Я знаю, що треба робити!
Оґін схопила булаву і п’ять разів поспіль торкнулася нею до голови Іссімбосі. І від кожного дотику булави Іссімбосі ставав все більшим і більшим. Нарешті, коли Оґін торкнулася його шостий раз, Іссімбосі перетворився на високого, красивого юнака.
Коли Іссімбосі і Оґін увійшли в покої Сандзьо, міністр запитав:
— Хто цей юнак, чому він знаходиться в моєму домі?
Тоді Оґін розповіла, як Іссімбосі врятував її від чорта, як чорт від страху загубив чарівну булаву і як Хлопчик з пальчик перетворився на високого красивого юнака.
Іссімбосі зробив крок вперед, вклонився міністру і сказав:
— Я люблю Оґін, і Оґін любить мене...
А дочка Сандзьо теж зробила крок вперед і теж сказала:
— Невже ви не дозволите своїй дочці вийти заміж за того, хто врятував їй життя?
Не варто й казати, що міністр зробив так, як просила Оґін.
Іссімбосі став чоловіком Оґін. Незабаром до Кіото приїхали батьки Іссімбосі. І всі в домі Оґін і Іссімбосі жили весело, дружно, як і належить жити добрим людям.
Інші казки
