Яморі
На краю села Тояма, майже біля самого лісу, жили дід і баба. Одного разу восени вони сиділи і грілись біля печі. По даху стукав дощ, у хаті було холодно і сиро.— Кого ти боїшся найбільше на світі? — запитала баба діда.
Дід подумав і відповів:
— Звісно, тигра. Страшнішого за тигра немає нікого на світі!
Баба похитала головою:
— Це правда, тигр — страшний звір. Він нападає на овець, корів і навіть на коней. Але ж у нас з тобою худоби нема, то чого ж нам, біднякам, боятися тигра? Ні, я набагато більше боюся яморі, вони такі огидні, слизькі. Дивись, ось один уже повзе!
І баба показала на стелю: по стелі повільно повз яморі — маленька сіра ящірка.
А за вікном у цей час притаївся тигр. Це був молодий і дурнуватий тигр. Він підкрадався вздовж стін і хотів пробратися в хату, щоб з’їсти діда і бабу.
Слух у тигра був гострий. Стоячи під вікном, він почув, що найбільше на світі баба боїться яморі.
Тигр образився. «Що це за яморі? Досі я думав, що страшнішого за мене немає нікого. А виходить, що яморі ще страшніший. Хотів би я подивитися на цього звіра», — сказав собі тигр.
І він задумався про те, яка морда, які ікла і лапи повинні бути у яморі, якого люди бояться більше, ніж самого тигра. У темряві йому уявилися найстрашніші чудовиська, які тільки можуть уявитися молодому і дурнуватому тигру вночі, під дощем, під чужим вікном. І тигрові стало страшно. Йому здавалося, що яморі ось-ось вискочить із хати і накинеться на нього.
Раптом дід у хаті гукнув:
— Ой, повзе!
Тут бідний тигр затремтів від жаху і кинувся тікати так швидко, як тільки міг, так швидко, як ніколи не бігають старі, розумні тигри.
Лише добравшись до самого лісу, тигр побіг повільніше.
«Ну, тепер яморі далеко від мене, а я далеко від яморі», — подумав тигр.
Він майже заспокоївся і хотів уже перепочити, як раптом знову затремтів від страху: щось стрибнуло йому на спину.
«Яморі!» — подумав тигр.
Насправді це був не яморі, а людина, сільський кінокрад.
Він давно вже стояв під деревом на узліссі і виглядав, чи не бродить десь поруч відв’язаний кінь.
І раптом він побачив, що до узлісся біжить хтось на чотирьох ногах.
Від жадібності у злодія закрутилося в очах: йому здалося, що це лоша. Кінокрад приготувався, стрибнув на спину тигра і вчепився йому в шию.
А тигр із страху не зрозумів, хто на нього стрибнув, та й не міг бачити, що відбувається у нього на спині. Ще більше налякався тигр і кинувся бігти вдруге, так швидко, як ніколи не бігають старі, розумні тигри.
Кінокрад ледве тримався на спині тигра. Ніколи до цього він не бачив, щоб лоша бігало так швидко. Налякався кінокрад і ще міцніше вчепився за шию свого «лошати».
А тигрові здалося, що це страшний яморі вп’явся в нього своїми пазурами. Він помчав ще швидше. А чим швидше він біг, тим міцніше тримався за його шию кінокрад, а чим міцніше тримався за його шию кінокрад, тим швидше біг тигр. Так, лякаючи один одного, вони мчали вглиб лісу.
Тигр знав, що в лісі є гора, а під горою — глибока яма. До цієї ями він і біг.
«Треба скинути яморі в яму! Якщо не скину, він мене з’їсть», — думав тигр. Нарешті він підбіг до самого краю ями і що є сили штовхнув головою. Від поштовху кінокрад розжав руки, перекинувся і полетів угору ногами в яму.
Тут тільки тигр перевів дух і повільно поплентався геть.
Він дуже втомився за цей вечір.
Хвіст у нього повис, морда опустилася, і все, що було на морді, теж обвисло — і вуса, і брови, тільки ніс не обвис: ніс у тигра плоский, тому висіти не може.
Недалеко від ями на дереві сиділа мавпа. Коли тигр пробігав повз неї, вона показала на нього пальцем і засміялася.
— Чого ти смієшся? — запитав тигр образившись.
— Дуже в тебе смішний вигляд! Що з тобою?
— О, що зі мною! Я щойно бачив яморі! — сказав тигр.
— А що це таке — яморі? — запитала мавпа.
— Це страшне чудовисько! Воно кинулося на мене і стрибнуло мені на спину. Але я не налякався. Я побіг до ями і скинув чудовисько на дно.
Мавпа оскалила зуби і ще голосніше засміялася:
— Ах ти, дурень, дурень! Я бачила, кого ти скинув у яму. Це зовсім не яморі, а людина.
Тигр розсердився:
— Мавпо, а ти говориш дурниці. Доведи, що це був не яморі, а людина!
— Що ж тут доводити? Іди сам до ями та подивись!
Тигр зіщулився. Дуже йому не хотілося повертатися до ями. Але й відмовитися не можна було — соромно перед мавпою. Він стояв на місці і переступав з ноги на ногу, а оскільки у нього було цілих чотири ноги, то це тривало дуже довго. Мавпа подивилася на нього і знову засміялася:
— Ну і боягуз же ти! Давай підемо разом.
Мавпа злізла з дерева і сміливо закрокувала до ями.
Нічого не вдієш, довелося тигрові піти за мавпою. Але до самої ями він не дійшов, а зупинився недалеко від краю, сховався за дерево і став чекати, що буде.
Мавпа підійшла до ями і нахилилася.
— Ну, що там? — запитав тигр із-за дерева.
— Не знаю. У ямі темно, нічого не видно. Як тут розбереш, хто сидить у ямі?
Мавпа задумалася.
— А, придумала! Опущу-но я туди хвіст і пощупаю.
А треба сказати, що справа ця відбувалася давним-давно. Мавпи тоді були не такі, як зараз. У них був довгий-довгий хвіст, такий довгий, що мавпа могла спокійно закинути його собі на плече і обмотати кілька разів навколо шиї, як шарф.
Ось такий довгий хвіст мавпа і опустила в яму.
А в ямі плутався кінокрад. Він намагався вилізти по крутій земляній стіні нагору, але щоразу земля обвалювалася, і він падав на дно.
І раптом він побачив, що в яму опускається якась довга мотузка.
«Нарешті прийшли мені на допомогу!» — зрадів кінокрад.
Він підстрибнув, міцно вчепився обома руками за мавпин хвіст і повис на ньому.
Мавпа одразу відчула, що за хвіст хтось ухопився. Вона налякалася і штовхнула хвіст угору, але витягнути його не змогла, бо кінокрад був важкий і міцно тримався за хвіст.
Тягнула мавпа, тягнула, штовхала-штовхала, але так і не витягнула хвіст. Тільки обличчя в неї почервоніло від напруги. А кінокрад почув, як вона кряхтить, і подумав:
«Ось як стараються добрі люди мене витягнути! Тільки б мені не зірватися!»
Подумав він це і ще міцніше вчепився за хвіст.
Мавпа аж заверещала від болю. Тигр почув її вереск, обережно визирнув із-за стовбура і побачив, що мавпа метушиться на краю ями, штовхається з усіх сил, а відійти від ями не може.
«Ось біда! — подумав тигр. — Мабуть, яморі схопив мавпу за хвіст. Зараз він вилізе по хвосту нагору і вискочить!»
Тигр заплющив очі від страху і втретє кинувся тікати, так швидко, як ніколи не бігають старі, розумні тигри.
А мавпа і не помітила, як він утік. Востаннє зібрала вона всі свої сили і витягнула хвіст. Але тут її довгий хвіст обірвався і впав на дно, а у мавпи залишився тільки самий корінець хвоста.
З тих пір хвіст у мавп короткий, а обличчя червоне.
Інші казки
