Журавлині пір'я
Давно-давно жили в одній гірській селищі бідняки — дід із бабою. Дуже вони сумували, що дітей у них не було.Одного разу в сніговий зимовий день пішов дід у ліс. Зібрав він велику охапку хмизу, навантажив на спину і почав спускатися з гори. Раптом чує він неподалік жалібний крик. Дивиться, а це журавель потрапив у сітку, б’ється і стогне, мабуть, на допомогу кличе.
— Ох ти, бідолаха! Потерпи трохи… Зараз я тобі допоможу.
Звільнив дід птаха. Махнула вона крилами і полетіла геть. Летить і радісно курликає.
Настав вечір. Зібралися дід із бабою сідати вечеряти. Раптом хтось тихенько до них постукав.
— Хто б це міг бути в таку пізню годину?
Відчинив дід двері. Дивиться: стоїть на порозі дівчина, вся запорошена снігом.
— Заблукала я в горах, — каже. — А на лихо, сильно замете, дороги не видно.
— Заходь до нас, — запрошує баба. — Ми гості раді.
Узяв дід дівчину за руку і повів до вогнища:
— Сідай, обігрійся та повечеряй з нами.
Повечеряли вони втрьох. Бачать дід із бабою, дівчина гарна та така ласкава. Почала вона бабі по господарству допомагати, а потім і каже:
— Хочете, бабусю, розімну вам плечі, спину потру?
— Ось спасибі, дочко. Спина в мене й справді болить. А як тебе звуть?
— О-Цуру.
— О-Цуру, Журушко, гарне ім’я, — похвалила баба.
Сподобалася діду з бабою привітна дівчина. Жалко їм із нею розлучатися.
Наступного ранку збирається О-Цуру в дорогу, а дід із бабою їй кажуть:
— Немає в нас дітей, Журушко. Залишся з нами жити.
— Із радістю залишуся, адже в мене на світі нікого немає… А на подяку за вашу доброту натку я для вас гарного полотна. Тільки прошу одного: не заглядайте у кімнату, де я ткатиму. Не люблю, коли дивляться, як я працюю.
Взялася дівчина за роботу. Тільки й чути в сусідній кімнаті:
кірікара тон-тон-тон.
На третій день винесла О-Цуру до діда з бабою згорток узорчатої тканини. По червоному полю золоті журавлі летять.
— Краса яка! — дивується баба. — Очей не відвести!
Помацала тканину: м’якша за пух, легша за пір’їну.
А дід глянув на дівчину і занепокоївся:
— Здається мені, Журушко, що ти схудла. Щоки в тебе ось як запали. Наступного разу не дозволю тобі так багато працювати.
Раптом почувся хрипкий голос:
— Гей, господарі дома?
Це прийшов торговець Гонта. Ходив він по селах, зкуповував полотно у селян. Питає Гонта:
— Ну що, бабусю, є в тебе полотно на продаж? Наткала, мабуть, за зиму?
— Є цього разу у нас дещо краще, пане Гонта, — відповідає баба. — Ось, поглянь-но. Це наткала наша дочка Журушка, — і розгорнула червону тканину перед Гонтою. Золоті журавлі наче живі летять.
— О, такого прекрасного узору навіть у столиці ніхто не бачив. Ваша донька, я бачу, майстриня! — Гонта ліз у гаманець, вийняв жменю золотих монет. Зрозумів він, що в князівському палаці продасть таку чудову тканину в сто разів дорожче.
— Золоті монети! Дивіться, справжнє золото! — Дід із бабою очам своїм не вірили. Вперше в житті побачили вони золото.
— Дякуємо тобі, Журушко, дякуємо! — від усього серця подякували дівчині дід із бабою. — Заживемо ми тепер інакше. Пошиємо тобі нову сукню на свято. Нехай усі милуються, яка ти в нас красуня.
Настала весна. Пригріло сонце. Щодня прибігають до дому діда з бабою сільські діти:
— Сестричко Журушко, пограй з нами.
Або збираються діти навколо Журушки, а вона їм казки розповідає про різних дивовижних птахів.
Добре було дітям грати з Журушкою. Але ось одного разу знову пожалів Гонта.
— Здоров, діду! Чи не знайдеться в тебе знову такої ж тканини, як минулого разу? Продай мені, я охоче куплю.
— Ні, не проси. Моїй доньці більше не можна ткати: дуже вона від цієї роботи втомлюється. Боюся, захворіє.
Але Гонта ледь не насильно всунув дідові в руки гаманець, набитий золотими монетами.
— Я заплачу ще дорожче, ніж минулого разу. А якщо ти не погодишся, пеняй на себе. Погано тобі буде. Адже мене сам князь прислав, — погрозив Гонта. — Щоб через три дні тканина була готова, інакше головою відповісиш.
Пішов Гонта, а дід із бабою почали сумувати:
— Лихо, лихо! Що ж тепер з нами буде! Пропали наші голови.
Усе почула О-Цуру. Почала вона втішати діда з бабою:
— Не бійтеся, не плачте. Через три дні буде готова тканина, краща за попередню.
Пішла дівчина в ткацьку кімнату і зачинила за собою двері наглухо.
Незабаром за стіною почувся швидкий-швидкий стук: кірікара тон-тон-тон, кірікара тон-тон-тон.
День, і другий, і третій стукає ткацький верстат.
— Журушко, закінчуй швидше, буде тобі! — хвилюються дід із бабою. — Ти, мабуть, втомилася, дочко?
Раптом почувся грубий голос:
— Ну як, готово? Покажіть мені. Це був Гонта.
— Ні, показати не можна. Журушка наказала не входити до неї, поки вона тче.
— Ого! Ось ще вигадки! Бачу, ваша донька примхлива. Ну, я й питати в неї не стану!
Відштовхнув Гонта діда з бабою і розчинив двері навстіж.
— Ой, там жу-жу-равель! — перелякано забормотів він.
Заходять дід із бабою — і справді, стоїть за ткацьким верстатом великий птах. Широко розпростерла вона свої крила, вищипує у себе дзьобом найніжніший м’який пух і тче з нього гарну тканину: кірі-кара тон-тон-тон, кірікара тон-тон-тон.
Зачинили дід із бабою двері швидше, а Гонта з усіх ніг побіг — так він злякався.
Наступного ранку прибігли діти кликати Журушку.
— Журушко, вийди до нас, пограй з нами або казку розкажи.
Але в ткацькій кімнаті було тихо.
Злякалися дід із бабою, відчинили двері і бачать: нікого немає. Лежить на підлозі прекрасна узорчата тканина, а навколо журавлині пір’їнки розсипані… Почали дід із бабою кликати доньку, шукали-шукали, та так і не знайшли…
Надвечір закричали діти в дворі:
— Діду, бабо, йдіть сюди швидше!
Вибігли дід із бабою, дивляться… Ах, та це ж журавель. Той самий журавель! Курликає, кружляє над домами. Важко так летить…
— Журушка наша, Журушка! — заплакали дід із бабою.
Зрозуміли вони, що це птах, якого врятував дід, обернувся дівчиною… Та не змогли вони її втримати.
— Журушко, повернися до нас, повернися!
Але все було марно. Сумно, сумно, наче прощаючись, крикнув журавель востаннє і зник у закатному небі.
Довго чекали дід із бабою, але Журушка так і не повернулася.
Кажуть, є на одному з далеких островів велике озеро. Бачили там рибалки журавля з вищипаним пір’ям. Ходить журавель по берегу і все поглядає в той бік, де дід із бабою залишилися.
Інші казки
