Коржі для демона
У давні часи жив неподалік однієї села демон. Старі люди пам'ятали, що колись він був звичайним сільським хлопцем, але трапилася біда — він привчився ловити чужих курей і биків та їсти їх сирими. Селяни розгнівалися на нього за це і прогнали з села. Демон знайшов собі печеру серед коралових рифів і став там жити. Минали роки, він зовсім одичав і нарешті перетворився на справжнього дикуна. Багато лиха він приносив селянам: то вб'є коня у бідняка, то бика; а то й на людину нападе. Страшно стало людям жити в своєму селі.Ось одного разу зібралися селяни біля хати старійшини — радитися. «Як із демоном впоратися?» — думали вони.
— Сила в нього страшна, — сказав старійшина. — Просто так його не подолати. Треба придумати якусь хитрість.
— А давайте йому в їжу отруту підсипемо, — запропонував один. — Він і не помітить, як помре.
— Ні, — похитав головою старійшина, — у нас це не вийде. Адже тоді хтось має піти до печери демона. А це — загибель. Недарма люди жартують: надумали миші кішці на шию дзвіночок повісити!
Думали селяни, думали, але нічого не придумали. Тільки зібралися розходитися, вийшла вперед молода жінка і каже:
— Дозвольте мені піти до печери демона. Може, він мене й не з'їсть — адже я його молодша сестра.
Стали люди її відмовляти.
— Не ходи туди, — кажуть. — Братець твій зовсім на звіра став схожий. Він і не подивиться, що сестра прийшла — розірве на шматки і з'їсть.
Не пустили її односельці до печери. Та жінка свого рішення міняти не захотіла. Повернулася вона додому, замісила тісто і приготувала з нього на пару рисові коржики-моти. Загорнула їх у ароматні листя персика і склала у великий кошик. Пам'ятала вона, що колись коржики-моти були улюбленою стравою брата. Лежать коржики в кошику — м'які, соковиті, тільки один з них — твердий: поклала в нього господиня шматок черепиці, щоб братець відкусив коржик та й зуб собі зламав.
Дочекалася жінка ранку, поставила кошик собі на голову і вирушила в дорогу. Довго вона йшла, поки нарешті не підійшла до печери.
— Брате мій, де ти? — покликала вона тихенько. Загуло все всередині печери, вискочив звідти демон — лютий від злості. Подивилася на нього сестра та від страху мало розуму не втратила: став братець її чудовиськом небаченим — волосся і борода по вітру розвіваються, очі червоними вогнями блищать, а на лобі то дві шишки, то два роги стирчать! Нахилився демон до сестри ближче та як зарегоче:
— Ха-ха-ха! Хто б міг подумати — діждався-таки! Сестра рідна навідати надумала! Ну, заходь, коли прийшла! У мене давно живіт підвело! Чуєш, як буркоче!?
— Знаю я, що ти голодний, — сказала жінка, — от і принесла тобі частування!
— Дуже люблю я всякі гостинці! — загримів демон. — Заходь, сестро, подивись, як я тут живу!
Схопив він жінку за руку орлиним хватом і втягнув до печери. Подивилася вона навколо — валяються в печері кістки: бичачі та конячі, а серед них і людські видніються.
— Ну, сестро, показуй, що ти мені принесла, — сказав демон. Відкрила жінка великий кошик, у якому лежали коржики, вийняла з нього маленьку каструльку, куди ще вдома печінку конячу поклала, і демону подала:
— Спробуй, брате, може, тобі й сподобається. Приготувала я для тебе старушачі тельбухи.
— А ти молодець! — зареготав демон. — Дуже я старушачі тельбухи люблю.
Схопив він каструльку та миттю кінську печінку й проковтнув.
— Послухай, брате, — сказала тоді сестра, — дуже в тебе тут погано пахне. Давай підемо на вершину скелі, будемо морем милуватися та коржиками ласонувати.
Погодився демон. Вирушили вони на вершину скелі. Піднялися, сіли на великий камінь. Подивилася сестра демона вниз — дух у неї так і захопило: бушує під скелею море, злітають хвилі вгору, ось-ось вершини скелі досягнуть!
— Про що задумалася, сестричко? — загримів демон. — Показуй, які коржики ти мені принесла!
Дістала жінка з кошика коржик, у який шматок черепиці запекла, і братові подала.
— Їж, — каже, — тільки будь обережний, дуже тверді коржики вийшли, зуба собі не зламай.
Подивився демон на сестру пильно, але нічого не сказав. Відкусив він шматок коржика та від болю так і завив — зламав-таки собі зуб! Схопився демон, злість в очах так і блищить. Накинувся був він на сестру, та спіткнувся і впав униз у бушуючі хвилі.
Позбулися селяни злого демона. Зажили тепер спокійно і щасливо.
З тих пір, кажуть, і з'явився на Окінаві такий звичай: у восьмий день дванадцятого місяця за місячним календарем, у той самий, коли прийшло селянам визволення, готують люди парові коржики-моти, загортають їх у ароматні листя персика й частувати один одного. Називають їх «демонові коржики». Вірять у цьому краї, що коржики оберігають від хвороб і нечистої сили.
Інші казки
