Ворона і хмари

З давніх-давен вважаються кішка з вороною заклятими ворогами. А сталося це ось чому.

Жила на світі одна ворона. Страшенно любила вона всякі речі красти та в укритті ховати. Сховає, а потім сама ж знайти не може. Дуже засмучувало це ворону. Ось і пішла вона до кішки порадитися.

— Допоможи мені, кішко,— почала вона благати.— Чому не можу я знайти свого добра?

— Розкажи мені, вороно, куди ж ти накрадене ховаєш? — запитала кішка.

— О! — скрикнула ворона.— Ховаю я його в найнадійніше місце! Під хмарами! Бачу гарну хмару пливе, я її помічаю і під нею десь у кущах добре своє залишаю.

— Ну й дурна ж ти, вороно! — засміялася кішка.— Хіба ти не знаєш, що хмари на місці не стоять, а по небу пливуть! Пропливе хмара — і все! Якщо по хмарах свої схованки помічатимеш, ніколи нічого не знайдеш!

Задумалася ворона і каже:

— Не мороч мені голови! Куди це ще хмари відпливають? Усе це ти, кішко, видумала, щоб сама моє добре забрати!

Так вона мудрій кішці і не повірила. Як і раніше, крадені речі під хмари ховала.

Дізналися звірі про вороню дурість, почали над нею посміхатися:

— Ну й розвеселила ти нас, вороно!

— Знайшла місце — під пливучими хмарами! Ще більше розсердилася ворона на кішку.

— Я думала, ти мені подруга,— бурчала вона.— А ти взяла та всім розповіла, де я добре своє зберігаю.

З тих пір і розладилася у ворони з кішкою дружба. Літає тепер ворона по світу і кричить на всю губу: «Кішко, віддай моє добре!»

↑ Догори

Ворона і хмари

Інші казки