Сам знаю
Давним-давно жила в одному селі лисиця на ім'я Ямада. Дуже вона любила бешкетувати та жартувати. Ось і доводилося людям її задовольняти: то на дорозі з міста солодощів кулек на узбіччі залишать, то після весілля чи поминок частування принесуть. «Це лисиці Ямада на розвагу»,— говорили в селі.Жив у тому селі один дід — чесний, лагідний. Тільки ось біда — лівим оком зовсім не бачив. Траплялося йому не раз у місто на базар ходити. Бувало, продасть дід там овочі та всяку всячину, що в горах збере, і купить своїй бабі свіжої рибки поласувати. Дуже вже його баба рибу любила. Ось якось раз у базарний день ішов дід дорогою, до міста поспішав. А дорога та була старою, вузькою, травою зарослою — мало хто нею ходив. Іде дід і бачить: на узбіччі в траві лисиця спить. «Оце так! — здивувався дід.— Перший раз бачу, щоб лисиця серед білого дня на дорозі спала. Мабуть, це перевертень!» Підняв дід великий грудка землі та на лисицю замахнувся.
— Ну, геть звідси! — крикнув.
Прокинулася лисиця, злякалася. На діда злісно подивилася. А дідові й не страшно зовсім.
— Ну, киш, киш! — закричав він і засміявся.
— Гаразд, гаразд,— зашипіла лисиця,— все одно повертатися будеш. Ось тоді й поміряємось силою!
Фыркнула лисиця, хвостом ударила і в гори побігла. «Нехай дід іде собі на базар,— думає,— а я тим часом до баби його зайду, трохи помаячу».
Зупинилася лисиця, навколо себе озирнулася і миттю в діда перетворилася. Подивишся — не відрізниш. Ну точнісінько дід! Тільки ось незадача: дивилася вона дідові на дорозі в очі, ось і не здогадалася, що лівим оком дід сліпий був. Сама на правий осліпла.
Пішла лисиця в село, знайшла дідів дім і кричить:
— Гей, бабо, я з базару повернувся!
— Щось рано ти сьогодні,— здивувалася баба.— Може, щось трапилося?
Вийшла вона дідові назустріч, бачить — у того правий око сліпе. «Як же це може бути? — задумалася баба.— Вранці йшов — лівим оком не бачив, а зараз — правим. Може, це й не мій дід зовсім. Може, лисиця Ямада мене дурить». Здогадалася баба, але виду не подала.
— Ну, розказуй, що трапилося,— каже.— Риби купив?
— А як же, купив,— відповідає їй лисиця. І простягає торбинку з рибою, що в дверях прихопила.
— Яка ж рибка! — почала хвалити баба.— Свіжа! Жирна! Тільки вигляд у тебе після базару втомлений. Не треба було тобі сьогодні в місто йти.
— Сам знаю, що не треба було йти! — відповідає лисиця.
— А раз так, то скажи: «Втомився я, бабо, хочу поспати!» — Сам знаю, що треба сказати,— знову відповідає лисиця.
— Коли знаєш, додай: «У нас вдома, бабо, зовсім не жарко, ось засну — ноги замерзнуть. Принеси-но солом'яний мішок та ноги мої загорни!» — Сам знаю, що ноги гріти треба! — розсердилася лисиця.— Неси мішок, стара!
Побігла баба, мішок принесла, а в мішку — сіно.
— Гей, діду,— каже,— треба б тобі в мішок по пояс забратися, сіно тебе й зігріє.
— Сам знаю! — каже їй лисиця.— Я завжди люблю ноги в мішку з сіном гріти.
Допомогла баба лисиці в мішок залізти і знову вчити почала:
— Послухай, діду, тепер ти мені маєш сказати: «Зав'яжи мені, бабо, ноги солом'яною мотузкою, а то вітер продуватиме!» — Сам знаю! — відповідає їй лисиця.— Не хочу я, щоб вітер мене обдував.
Схопила баба солом'яну мотузку і ноги дідові зверху донизу обв'язала.
— Спи,— каже,— діду, відпочивай!
А лисиця й справді зігрілася, її до сну й потягнуло. Тут якраз справжній дід повернувся. Той, що лівим оком сліпим був.
— Гей, бабо,— кричить,— я з базару прийшов!
— Що за чудеса сьогодні творяться! — здивувалася баба.— Обидва на одне лице! Тільки у того правий око не бачить, а у цього — лівий!
— Про що це ти говориш? — здивувався дід.
Взяла його баба за руку і в дім повела. Увійшов він і бачить — спить у кімнаті лисиця, мотузками перев'язана. Впізнав її дід і каже:
— Ось бестія лисиця! Помститися мені захотіла за те, що сполохав її сьогодні.
Почула лисиця голоси, прокинулася. Зрозуміла, що під час сну знову свій лисячий вигляд прийняла. Хотіла була схопитися, та не може — міцно мотузки тримають. Рвонулася вправо, рвонулася вліво — та куди там! Закликала тоді лисиця:
— Відпустіть мене, діду, відпустіть мене, бабо! Не буду вас більше ніколи дурити!
— Гаразд уже,— змилувався над лисицею дід.— Іди геть, та в інший раз думай, перш ніж з людьми мірятися силою.
Розв'язали вони лисицю і відпустили. З того часу ніхто в селі лисиці Ямада не бачив. Пішла вона з тих місць. А разом із нею лиха й напасті пішли.
Інші казки
