Велике свято білої лисиці
Колись дуже давно в містечку Нагаївая, що в префектурі Ойта на острові Кюсю, жила одна бабуся. Звали її о-Цуне-сан. Страшенно любила вона всякі свята та вистави.Ось одного разу запросили її родичі на свято до своєї села. Зраділа о-Цуне-сан, почала збиратися в дорогу. А шлях-то неблизький: через гірський перевал, на узбережжя Матама. Дуже сподобалося о-Цуне-сан те свято, аж до самого вечора гості веселилися.
Стала бабуся збиратися в зворотний шлях, а родичі її переконують:
— Не йди, переночуй, а вже вранці рушиш. Пізно вже. Поки дійдеш до перевалу, зовсім стемніє. Страшно на перевалі вночі.
— Та годі вам! — відповіла о-Цуне-сан. — Дорогу в лісі я добре знаю. Та й ніч сьогодні місячна, нічого зі мною не станеться!
І з тим рушила в дорогу. А шлях у горах крутий: усе вгору і вгору біжить.
Дісталася, нарешті, бабуся до перевалу Сіромару. А день уже зовсім згас. Тільки вона відпочити присіла, чує — десь поруч забили святові великі барабани.
— Що б це могло бути? — здивувалася о-Цуне-сан. — Свято в Матама давно закінчилося. Може, тут на перевалі новий храм збудували, а я не знаю?
Забилося в неї серце — ось-ось вистрибне! Схопилася о-Цуне-сан та по стежці вниз побігла. Раптом бачить: назустріч їй люди йдуть, веселі, нарядні, у руках паперові ліхтарики тримають.
— Скажіть, куди ви спішите? — почала розпитувати бабуся. — Невже тут поруч свято буде?
— Невже ти, бабусю, нічого не знаєш? — здивувалися люди. — Сьогодні на перевалі велика вистава. Ідем з нами!
Пішла о-Цуне-сан з усіма разом. Підійшли вони до невеличкого будиночка. Заглянула о-Цуне-сан всередину — а там усе як у театрі. І вистава йде про те, як вірний слуга харакірі здійснює.
А скоро й час антракту настав. Стали тут гостей частувати: і варений рис піднесли, і солодкі коржики. А потім знову вистава почалася. Дуже сумну історію глядачам показали. Про те, як біла лисиця врятувала воїна-самурая, а потім з'явилася до нього в образі юної красуні. Одружилися самурай і дівчина-лисиця. Народився у них хлопчик. Тільки не могла лисиця назавжди з людьми залишитися. Настав час їй у ліс повертатися. І заспівала тоді вона пісню про розлуку, жалібну — дуже жалібну.
Заплакали глядачі, почувши ту пісню. І о-Цуне-сан плаче, слізьми обливається. Сильно її вистава за душу взяла.
— Треба ж, — дивувалася вона, — які чудеса в гірській глушині показують! Бігти в село треба, людям про те розповісти!
Кинулася бабуся з усіх сил додому в Нагаївая. Прибігла і тут же дочці розповіла про те, що на перевалі бачила. Слухала її дочка, слухала, а потім як засміється:
— Де ти цю виставу бачила? — питає. — На перевалі Сіромару? Нічого там не було. Просто вирішила Біла красуня над тобою пожартувати, ось і обдурила! І не рисом тебе там частували, і не солодощами, а гноєм — кінським та коров'ячим.
— Хто така Біла красуня? — здивувалася о-Цуне-сан.
— Та так лисицю прозвали, що на нашому перевалі живе. А всього їх у окрузі три: Біла красуня, Вогняна красуня та Кішка-цариця. Так їх люди називають.
— Не може того бути! — скрикнула о-Цуне-сан. — Я ж своїми власними очима бачила!
Так і не повірила вона дочці. Дочекалася вечора і знову на перевал Сіромару вирушила. Іде стежкою, а місяць їй дорогу освітлює. Але ось зовсім темно стало. Засвітила о-Цуне-сан паперовий ліхтарик, навколо посвітила — немає в лісі того будиночка, де вона виставу дивилася, і ніщо про вчорашнє свято не нагадує.
Сховалася бабуся за дерево і чекати стала. Раптом звідкись з'явилася біла лисиця, обернулася в гарну дівчину. Дивиться о-Цуне-сан з-за дерева на всі очі. Зовсім забула, що в темному лісі стоїть, а поруч оборотень бавиться.
А лисиці й справи немає до о-Цуне-сан. Не збиралася вона цього разу бабусю кінським та коров'ячим гноєм годувати! Чекала біла лисиця в гості своїх подружок-лисиць, щоб велике свято влаштувати і до ранку веселитися.
Інші казки
