Ураган і бочки
На околиці міста жив бондар. Роботи в нього не було, а отже, і грошей теж не було. А зима випала сувора. Щодня віяв сильний вітер. Маленький дім бондаря скрипів і хитався. Навіть найтовстіші дерева в саду гнулися до землі.Одного разу вранці бондар глянув у вікно і сказав своїй дружині:
— Подивись, який ураган! Нарешті ми з тобою розбагатіємо.
— Як же ми розбагатіємо від урагану? Не розумію! — відповіла дружина.
— Ну й дурні ви, жінки! Ніколи не слухаєте чоловіків, ось і впускаєте щастя з рук.
— Що ж це за щастя — ураган?
Бондар відкашлявся і сказав:
— Бачиш, справа ось у чому. Коли дме сильний вітер, піднімається пил. Пил потрапляє людям у очі. Від пилу очі червоніють і сльозять. Ось у цьому наше щастя.
— Ну і нехай у людей очі сльозяться, у чому ж тут наше щастя?
— Яка ти непонятлива! Люди будуть хворіти на очі. Багато народу осліпне. З’являться, значить, сліпі. А що можуть робити сліпі? Їм лише й залишається блукати дорогами, грати, співати і просити милостиню. А на чому вони будуть грати? Зрозуміло, на сямісенах. Ось у цьому наше щастя.
— Ну і нехай грають на сямісенах, у чому ж тут наше щастя?
— Ось безумна! Адже сямісени обтягують котячою шкірою. Знадобляться сямісени — знадобляться і коти. Усіх котів переб’ють. Ось у цьому наше щастя.
— Ну і нехай переб’ють котів, у чому ж тут наше щастя?
— Та ж якщо котів не буде, у всіх коморах розведуться миші. Миші погризуть усі кадушки і бочки. Значить, людям знадобляться нові бочки та обручі. У мене буде багато роботи. Ось ми з тобою і розбагатіємо.
Інші казки
