Урашима і черепаха
Жив-був колись молодий рибалка, який найбільше на світі любив море. Він жив у хатині на березі. Вранці й увечері, взимку й влітку він не переставав милуватися морем. Звали його Урашима.Кожного дня він ловив рибу. Але оскільки був закоханий у море і добрий від природи, завжди відпускав спійману рибу назад у море.
Одного разу, закинувши свою вудку, Урашима раптом відчув, що ліска сильно натягнулася. Витягнувши її, він побачив велику черепаху, що зачепилася за гачок. Урашима звільнив черепаху й відпустив її назад у море. «Краще я буду голодувати сьогодні, — подумав він, — ніж уб’ю молоду черепаху».
Ти знаєш, що черепахи живуть багато-багато років, а ця була ще зовсім юна. Черепаха зникла в хвилях, а через деякий час надзвичайної краси дівчина з’явилася біля човна Урашими.
Присівши на його край, вона сказала:
— Я донька морського царя. Ми живемо на дні моря. Батько дозволив мені перетворитися на черепаху, щоб випробувати твоє добре серце. Ти справді добрий і благородний. Я запрошую тебе до себе в гості, щоб побачити мій підводний палац.
Урашима не міг вимовити й слова, вражений її неземною красою. Єдиним його бажанням було слідувати за нею всюди.
— Так, — лише й зміг вимовити він і, подавши їй руку, пішов за нею на морське дно. Кришталева рибка із золотими плавцями супроводжувала їх. Ще до заходу сонця вони досягли підводного палацу.
Він був зроблений із коралів і перлів і сяяв так, що боліли очі. Дракони з ніжно-оксамитовою шкірою охороняли вхід до палацу.
У тиші й розкоші палацу прожив Урашима чотири роки разом із красунею-принцесою. Кожного дня море виблискувало й сяяло в променях сонця. Вони були щасливі, поки одного разу Урашима не зустрів маленьку черепаху. Вона нагадала йому той день, коли він пішов до моря. Він згадав про своє село та свою родину.
Принцеса знала, що одного дня він згадає і занудиться за домом.
— Ти повинен повернутися на землю, до людей, — сказала вона. — Якщо ти залишишся тут, ти возненавидиш мене й помреш від туги. Якщо ти відправишся зараз, ти зможеш повернутися назад. Візьми цю перламутрову коробочку, перев’язану зеленою стрічкою. Але дивись, не розв’язуй стрічки. Якщо ти зробиш це й відкриєш коробочку, ти вже ніколи не зможеш повернутися назад.
Урашима сів у свій човен, і принцеса винесла його нагору. Він поплив до рідного берега. Побачивши його, він заплакав від радості.
Там, як і раніше, стояв пагорб, росли вишневі дерева, і таким же золотим був прибережний пісок, з якого він у дитинстві будував гарні замки. Урашима поспішив вгору знайомою стежкою. Піднявшись, він не впізнав околиць. Як і раніше, світило сонце, співали птахи, і синіло, переливаючись, море. Його хатини не було, навіть дерева, під тінню якого вона стояла, не було. Він пішов далі. Що ж сталося за чотири роки, поки він був у підводному царстві?
Раптом він побачив сивобородого старця, що відпочивав під тінню дерева, і підійшов поговорити з ним.
— Вибачте, ви не скажете, як пройти до хатини Урамишми? — запитав він.
— Урашима? — перепитав старець. — Це дуже давнє ім’я. Я чув його одного разу в дитинстві. Це було в оповіданні мого прадідуся про хлопчика, який потонув у морі. Його брати, їхні сини та їхні онуки жили тут і рибалили. Але всі вони вже померли. Це дуже сумна історія, правда? Молодий чоловік пішов у море 400 років тому і не повернувся додому. Навіть тріски від його човна не знайшли. Море поглинуло все, — сказав старець.
Без родини, без дому, нікому незнайомий і непотрібний, Урашима був чужим у своєму селі.
Старець, вказавши в бік пагорба, сказав:
— Там знаходиться сільський цвинтар, і там ви знайдете його могилу.
Повільно Урашима попрямував на цвинтар. Там, серед імен матері, батька та братів, він побачив і своє ім’я, вирізане на сірому надгробку.
І раптом він зрозумів. Ніщо більше не пов’язувало його із своїм селом. Тут, на землі, він був мертвим, він запізнився сюди на 400 років. Він повинен повернутися до своєї коханої принцеси.
Він знав, що не можна втратити свою коробочку, перев’язану зеленою стрічкою. Він знав, що повинен поспішати, але почувався втомленим і непотрібним.
Він повільно повернувся на берег, сів на морський пісок і поклав на коліна перламутрову коробочку. Він мріяв про те, як повернеться назад, у морське царство. Машинально він розв’язав зелену стрічку і відкрив коробочку.
Білий туман повільно виплив із коробочки й піднявся високо в небо. Там він набув обрисів його коханої, чарівної принцеси.
Урашима простягнув до неї руки й кинувся за нею, але туман розсіявся в морському повітрі.
Урашима почув себе дуже старим. Його спина миттю згорбилася, руки затремтіли, а волосся посивіло. Його м’язи стали млявими, а ноги ледве пересувалися.
Незабаром на морському березі діти знайшли кістяк невідомого чоловіка. А на морських хвилях все плила, хитаючись, маленька перламутрова коробочка. Над нею легко кружляла на вітрі зелена стрічка.
Інші казки
