Солом'яні капелюхи для Дзідзо

Давним-давно в одному селі жили-були дід із бабою. Жили вони дуже бідно.

Настав останній день старого року. З сусідніх хат лише й чулося: "бум!" та "шльоп!" — це дерев'яними колотушками товкли варений рис, щоб зробити з нього новорічну страву — коржі мочі.

— Чуєш, бабо, як колотушки стукають? — посміхнувся дід. — Люблю, коли готують коржі до свята!

А тим часом у діда й баби залишилася лише жменя рису — з нього й одного коржа не приготуєш.
Подумали-подумали старенькі й вирішили цю жменю рису віддати мишам — нехай зварять, потовчуть та нагодують своїх голодних мишенят.

— А ми з тобою, діду, і без рису Новий рік зустрінемо! — сказала баба.

Отакими добрими були дід із бабою!
А з усіх боків, як і раніше, лунало "бум!" та "шльоп!" — це в сусідніх хатах товкли варений рис для коржів.

Заглянув дід у мишачу нірку й каже:

— Миші-миші, а чи не хочете собі на Новий рік коржів приготувати? Рису в нас небагато, але щоб ваші животики наповнити — цілком вистачить!
— Дякуємо, дідусю! — запищали миші. — Ми так любимо рисові коржі!
— Ну, ось і добре! — сказала баба. — Але треба й нам, діду, якось Новий рік зустрічати!

І вирішили дід із бабою сплести капелюхи з рисової соломи, продати їх у місті та на виручені гроші собі коржів купити. Взялися за роботу, а миші їм допомагають!

І зрештою сплели вони п'ять солом'яних капелюхів.
Взяв дід капелюхи, причепив на спину, попрощався з усіма й вирушив до міста.

Ішов сильний сніг.

— Дідусю, бережи себе, повертайся скоріше! — гукали йому вслід домочадці.
— Дякую! Обов'язково куплю вам чогось смачненького! — помахав їм на прощання рукою дід.

Вийшов дід за околицю, дивиться, а там стоять статуї божеств дзідзо, припорошені снігом.

"Бідолахи! Морозно вам, мабуть!" — подумав дід і обережно очистив від снігу голови та плечі кам'яних статуй.

Потім склав руки в молитві й звернувся до богів:
— Дякую вам за те, що цілий рік допомагали нам! І прошу вас: допоможіть нам добре зустріти Новий рік!
Промовив так дід і пішов далі своєю дорогою до міста. А статуї дзідзо все так само стояли рядком, усі шестеро, і дивилися йому вслід.

Але ось нарешті дістався дід до шумного, багатолюдного міста й став голосно пропонувати свій товар:
— Ось капелюхи, солом'яні капелюхи! Кому капелюхи?!

Але люди, завантажені новорічними покупками, поспішали повз. На діда та його капелюхи навіть ніхто не подивився. Так і пройшов решта дня марно. Нічого дід не продав, став збиратися додому.
Довго йшов він у сутінках по засніженій дорозі, поки не дістався до околиці свого села, де все так само стояли під снігом кам'яні статуї.

— Зовсім замерзли! — знову пожалів їх дід. — Але нічого, зараз я вас капелюхами вкрию! — З цими словами він знову очистив статуї від снігу й надів на кожну статую по солом'яному капелюху. Одна біда: капелюхів у діда було всього п'ять, а дзідзо — шість! Що робити?
Недовго подумавши, взяв дід рушник, яким покривав свою голову, і пов'язав його на шостій статуї дзідзо:
"Ну, тепер усе гаразд, тепер у кожного є капелюх або рушник, і буде їм хоч трохи, але тепліше", — подумав дід, і в нього самого потеплішало на душі.

— Бабо, зустрічай, я повернувся! — промовив дід на порозі свого дому.
— Ох ти бідний, як же ти наморився та промерз, — запричитала баба, поспішаючи йому назустріч.
Дід їй усе без утаєнки розповів про свої пригоди.
— Ти правильно вчинив, — підбадьорила його баба. — Хай боги порадіють та пошлють нам добрий Новий рік.

Настала ніч, і дід із бабою лягли спати. Але раптом зовні почулися чиїсь крики й вигуки. З усього було зрозуміло, що там тягли по пухкому снігу щось важке:

— Ей-са, йой-са! Ей-са, йой-са! Раз-два — взяли! Раз-два — взяли!
— Хто б це міг бути в таку пізню годину? — Дід виглянув у вікно й побачив шестеро дзідзо, які тягли санчата з вантажем. Але коли вони з бабою вибігли на вулицю, то їх чекали лише дари, залишені божествами. Чого там тільки не було — і мішок рису, і овочі, і купа всяких інших страв.
— Як ми вам вдячні! Чи варто було так трудитися? — дід із бабою хотіли були подякувати своїм благодійникам, але побачили лише швидко віддаляючіся постаті божеств.

І ось настало перше ранок Нового року. З припасів, залишених дзідзо, дід із бабою приготували рясну страву.
— Ах, як смачно! — то й чулося в хаті. — Дякуємо нашим богам! Завдяки їм ми чудово зустріли Новий рік!

Так щасливо завершилася історія про солом'яні капелюхи для статуй дзідзо.

↑ Догори

Солом'яні капелюхи для Дзідзо

Інші казки