Ведмідь - камінь
Жив колись у маленькій гірській селищі дідусь-дроворуб. Родичів у нього не було, от і жив він удвох із своїм собакою. Разом вони ходили в гори хмиз збирати, разом потім його в місто на продаж відвозили. Продадуть – куплять рису, тим і жили.Ось якось раз вранці вирушив дроворуб у ліс. Іде, по сторонах дивиться, пташок слухає, а собака попереду біжить, хвостиком виляє. Раптом бачить дідусь: зупинився пес, вуха підняв, а потім стрімглав у зарості кинувся.
– Гей, гей, почекай! Куди ти? – закричав дроворуб. І за собакою в глиб лісу побіг. Дивиться: лежить біля старого дерева ведмідь, стогне жалібно, а рухатися не може. Підійшов дідусь ближче – а ведмідь-то поранений: стирчить із лапи гостра стріла.
– Ось бідолаха! – скрикнув дідусь. – Треба б тобі допомогти.
Витягнув він стрілу із ведмежої лапи, а кров-то як хлине. Підбіг пес і давай рану зализувати. Зірвав дроворуб полин, до рани приклав – полегшало ведмедю.
– Ну ось і добре, – сказав дідусь. – Тепер ти, ведмедю, лежи тихенько й не рухайся, скоро біль твоя минула.
Наступного дня знову прийшов дроворуб із своїм собакою ведмедя провідати. Стали вони за ним доглядати та підгодовувати. Зовсім скоро одужав ведмідь і став дідусю в усьому допомагати.
Навантажить, бувало, дроворуб хмиз на віз, ведмідь його стежкою везе, а пес ззаду штовхає. Так вони до міста й ішли. А в місті тільки й розмов, що про ведмедя, який віз із хмизом привозить. Як побачать люди, що дідусь із гори спускається, миттю на вулицю висипають, товар у нього купити поспішають. Добре зажив дідусь із своїми звірами. Разом працюють, разом вечори коротають. Так кілька років і минуло.
А тут нова біда. Зовсім постарів дідусь, хвороби його різні здолали. Бувало, що не було в нього сил вранці в гори йти.
Вирішили сусіди покликати лікаря із міста, та пізно – помер дроворуб.
Стали люди думати, що тепер із дідусевими звірами робити. Багато хто їх прихистити хотів. Та тільки пес із ведмедем по-своєму вирішили.
Забралися вони на вершину пагорба, сіли біля могили дроворуба і завили. Як ни старалися їх у село забрати, нічого не виходило. Стали тоді їм їжу на пагорб носити, а вони й їсти-то нічого не їдять.
Багато часу минуло. Здохла дідусева собака. Залишився ведмідь сам-один.
Але ось якось раз прийшли люди до могили дроворуба, дивляться – немає ведмедя. Стали його шукати – знайти не можуть. Раптом бачать – лежить біля самої дороги, що по пагорбу в’ється, великий камінь, ну, точнісінько – ведмідь.
Розповідають, що став той ведмідь-камінь село охороняти та селянам допомагати. Бувало, везуть вони товар у місто на продаж, а шлях-то нелегкий – спробуй віз на пагорб втягнути, обов’язково до ведмедя-каменя підійдуть, поклоняться.
– Здоровенькі були, пане ведмедю, – скажуть. – Як сьогодні твоє здоров’я?
Загуде камінь, ніби із людьми вітається.
– Допоможи нам, – попросять селяни. – Підніми віз на пагорб по крутій стежці, дуже тебе просимо. Похитається камінь праворуч, похитається ліворуч, дивись – віз у гору сам поїхав.
Подякують селяни ведмедю-каменю, поклоняться йому низько і далі підуть.
Кажуть, камінь той і досі на дорозі лежить і в село те лише добрих людей пускає.
Інші казки
