Чарівний казанок
Колись давно жив на світі старий чоловік. Він страшенно любив пити чай і завжди сам його заварював. Та й за чайним посудом доглядав з великою старанністю. Одного разу зайшов старий до крамниці, дивиться — на полиці стоїть чавунний казанок. Старий такий, іржавий. Але в старика око наметане, швидко під іржею розгледів, що казанок чудовий на вигляд.Повернувся старий додому з покупкою і відразу взявся до справи: ретельно почистив казанок — не лишилося на ньому й сліду від іржі, — а потім покликав друзів.
— Подивіться, який чудовий казанок я сьогодні купив, — похвалився він. — Зараз налию в нього води й пригощу вас чудовим чаєм.
Поклав старий вугілля в жаровню, розпалив вогонь, поставив на нього казанок. Усі сіли навколо — чекають, поки вода закипить.
Казанок поступово нагрівався, нагрівався, але раптом почалося щось неймовірне! Справжнє диво! Спочатку у казанка з'явилася голова борсука, потім виріс борсучий хвіст, а незабаром витягнулися чотири короткі борсучі лапи.
— Уф! Уф! Як гаряче! — закричав казанок людським голосом. — Схоже, я закипаю! Т-так, закипаю!
Вистрибнув казанок із вогню і на своїх коротких борсучих лапах кинувся до дверей.
Остовпілий старий дивиться — очам не вірить! Де це чувано, щоб казани по хаті бігали!
— Швидше! Швидше! — закричав старий. — Тримайте його! Не впустіть!
Один із гостей схопив віник, другий — палички, якими вугілля в жаровні помішували, третій — черпачок. Усі кинулися в погоню за казанком!
Довго вони ганялися за дивовижним казанком, а коли нарешті наздогнали його, побачили, що борсуча голова, борсучий хвіст і чотири короткі борсучі лапи кудись зникли — звичайний казанок, і більше нічого!
— Дивно! — здивувався старий. — Казанок, мабуть, зачарований. Він мені не потрібен. Треба віддати його комусь.
Якраз з'явився старьошник. Протягнув йому старий казанок і каже:
— Ось, завалявся в хаті. Віддам за дешево. Скільки можеш, стільки й заплати.
Узяв старьошник казанок, повертив у руках і дав за нього мідну монетку. Старьошник радий вигідної угоди, а старий тим, що позбувся дивного казанка.
Ввечері ліг старьошник спати, у хаті тихо-тихо, раптом голос:
— Шановний, де ви? Зробіть ласку, відгукніться!
Відкрив старьошник очі, запалив ліхтар:
— Хто це мене кличе?
Дивиться, на подушці стоїть казанок: з борсучим хвостом, з борсучими лапами та головою.
— Хто ти? Невже це ти, кого я сьогодні в старика купив? — заговорив старьошник.
— Так, — почулося у відповідь, — тільки знайте, я не казанок, я борсук, і звуть мене Бумбуку. Я приношу удачу. Старий поставив мене на вогонь, хотів воду закип'ятити, я від нього й утік. Якщо ви мене не будете ображати, не ставитимете на вогонь, я вам удачу принесу.
— Дивовижні речі ти розповідаєш, — промовив старьошник. — Скажи на милість, як ти можеш мені удачу принести?
— О! Не хвилюйтеся! — Казанок весело помахав борсучим хвостом. — Я вмію робити кумедні трюки, самі побачите! Будемо з вами вистави давати, гроші з глядачів збирати.
Що ж, добре! Змайстрував старьошник підмостки, написав афішу — «Чарівний казанок Бумбуку приносить удачу!» Подивитися на Бумбуку народ ішов із великою охотою. Чого тільки не робив борсук, як тільки не тішив людей: і стрибав, і котився, і на перекладині висів. Але найбільше глядачам подобалося, коли Бумбуку ходив по мотузці: в одній лапі ліхтар, в іншій — віяло. Дива, і більше нічого!
А після кожного виступу старьошник давав Бумбуку кілька рисових коржиків.
Розбагатів старьошник. От одного разу і каже він борсукові:
— Щодня тішиш ти людей, мабуть, втомився. Грошей у мене тепер достатньо. Повертайся краще до старика, живи в нього тихо та спокійно.
Зрадів Бумбуку.
— Я дуже втомився і з радістю пожив би у старика, та ж він увесь час намагався поставити мене на вогонь. А раптом він не буде годувати мене рисовими коржиками?
— Не хвилюйся, Бумбуку, я все владнаю, — відповів старьошник.
Узяв він грошей, улюблені борсучі коржики прихопив і разом із Бумбуку пішов до старика.
— Дозвольте, шановний, Бумбуку пожити у вас, — попросив старьошник. — Тільки, будь ласка, не ставте його на вогонь і годуйте рисовими коржиками.
— Звичайно, нехай залишається, — погодився старий. — Я відведу Бумбуку найпочесніше місце в хаті, адже він і справді удачу приносить. Знав би я про це раніше, чи став би його на вогонь ставити!
Поставив старий у себе в хаті дві високі тумби. На одній казанок красів, на іншій — рисові коржики.
Кажуть, Бумбуку й досі у стариковій хаті стоїть, дуже йому це подобається. Люди приходять, приносять рисові коржики і більше ніколи на вогонь його не ставлять. Так і живе Бумбуку — спокійно та щасливо.
Інші казки
- Шишка праворуч і шишка ліворуч
- Печінка живої мавпи
- Сам знаю
- Дзвін із палацу Дракона
- Лисиця-перукар з гірського перевалу
