Чарівний казанок

Колись давно жив на світі старий чоловік. Він страшенно любив пити чай і завжди сам його заварював. Та й за чайним посудом доглядав з великою старанністю. Одного разу зайшов старий до крамниці, дивиться — на полиці стоїть чавунний казанок. Старий такий, іржавий. Але в старика око наметане, швидко під іржею розгледів, що казанок чудовий на вигляд.

Повернувся старий додому з покупкою і відразу взявся до справи: ретельно почистив казанок — не лишилося на ньому й сліду від іржі, — а потім покликав друзів.

— Подивіться, який чудовий казанок я сьогодні купив, — похвалився він. — Зараз налию в нього води й пригощу вас чудовим чаєм.

Поклав старий вугілля в жаровню, розпалив вогонь, поставив на нього казанок. Усі сіли навколо — чекають, поки вода закипить.

Казанок поступово нагрівався, нагрівався, але раптом почалося щось неймовірне! Справжнє диво! Спочатку у казанка з'явилася голова борсука, потім виріс борсучий хвіст, а незабаром витягнулися чотири короткі борсучі лапи.

— Уф! Уф! Як гаряче! — закричав казанок людським голосом. — Схоже, я закипаю! Т-так, закипаю!

Вистрибнув казанок із вогню і на своїх коротких борсучих лапах кинувся до дверей.

Остовпілий старий дивиться — очам не вірить! Де це чувано, щоб казани по хаті бігали!

— Швидше! Швидше! — закричав старий. — Тримайте його! Не впустіть!

Один із гостей схопив віник, другий — палички, якими вугілля в жаровні помішували, третій — черпачок. Усі кинулися в погоню за казанком!

Довго вони ганялися за дивовижним казанком, а коли нарешті наздогнали його, побачили, що борсуча голова, борсучий хвіст і чотири короткі борсучі лапи кудись зникли — звичайний казанок, і більше нічого!

— Дивно! — здивувався старий. — Казанок, мабуть, зачарований. Він мені не потрібен. Треба віддати його комусь.

Якраз з'явився старьошник. Протягнув йому старий казанок і каже:

— Ось, завалявся в хаті. Віддам за дешево. Скільки можеш, стільки й заплати.

Узяв старьошник казанок, повертив у руках і дав за нього мідну монетку. Старьошник радий вигідної угоди, а старий тим, що позбувся дивного казанка.

Ввечері ліг старьошник спати, у хаті тихо-тихо, раптом голос:

— Шановний, де ви? Зробіть ласку, відгукніться!

Відкрив старьошник очі, запалив ліхтар:

— Хто це мене кличе?

Дивиться, на подушці стоїть казанок: з борсучим хвостом, з борсучими лапами та головою.

— Хто ти? Невже це ти, кого я сьогодні в старика купив? — заговорив старьошник.

— Так, — почулося у відповідь, — тільки знайте, я не казанок, я борсук, і звуть мене Бумбуку. Я приношу удачу. Старий поставив мене на вогонь, хотів воду закип'ятити, я від нього й утік. Якщо ви мене не будете ображати, не ставитимете на вогонь, я вам удачу принесу.

— Дивовижні речі ти розповідаєш, — промовив старьошник. — Скажи на милість, як ти можеш мені удачу принести?

— О! Не хвилюйтеся! — Казанок весело помахав борсучим хвостом. — Я вмію робити кумедні трюки, самі побачите! Будемо з вами вистави давати, гроші з глядачів збирати.

Що ж, добре! Змайстрував старьошник підмостки, написав афішу — «Чарівний казанок Бумбуку приносить удачу!» Подивитися на Бумбуку народ ішов із великою охотою. Чого тільки не робив борсук, як тільки не тішив людей: і стрибав, і котився, і на перекладині висів. Але найбільше глядачам подобалося, коли Бумбуку ходив по мотузці: в одній лапі ліхтар, в іншій — віяло. Дива, і більше нічого!

А після кожного виступу старьошник давав Бумбуку кілька рисових коржиків.

Розбагатів старьошник. От одного разу і каже він борсукові:

— Щодня тішиш ти людей, мабуть, втомився. Грошей у мене тепер достатньо. Повертайся краще до старика, живи в нього тихо та спокійно.

Зрадів Бумбуку.

— Я дуже втомився і з радістю пожив би у старика, та ж він увесь час намагався поставити мене на вогонь. А раптом він не буде годувати мене рисовими коржиками?

— Не хвилюйся, Бумбуку, я все владнаю, — відповів старьошник.

Узяв він грошей, улюблені борсучі коржики прихопив і разом із Бумбуку пішов до старика.

— Дозвольте, шановний, Бумбуку пожити у вас, — попросив старьошник. — Тільки, будь ласка, не ставте його на вогонь і годуйте рисовими коржиками.

— Звичайно, нехай залишається, — погодився старий. — Я відведу Бумбуку найпочесніше місце в хаті, адже він і справді удачу приносить. Знав би я про це раніше, чи став би його на вогонь ставити!

Поставив старий у себе в хаті дві високі тумби. На одній казанок красів, на іншій — рисові коржики.

Кажуть, Бумбуку й досі у стариковій хаті стоїть, дуже йому це подобається. Люди приходять, приносять рисові коржики і більше ніколи на вогонь його не ставлять. Так і живе Бумбуку — спокійно та щасливо. Fairy girl