Фінікова кісточка
Колись у маленькому селі Уцзячжуан жив старий Лао Лі зі своєю старою. Жили вони не багато, але й не бідно. Навіть рис іноді їли. Та була в них одна біда — не було дітей, а дуже хотілося мати свою дитину.Одного вечора Лао Лі каже дружині:
— Ех, стара, якби нам із тобою синочка, хоч маленького, з фінік величиною.
І що б ви думали! Небо невдовзі послало їм хлопчика, і справді маленького, не більше фініка. Не натішаться старий із старою і назвали сина Цзао-хэ — Фінікова Кісточка.
Минали роки, а Цзао-хэ навіть трохи не підріс. Так і залишився величиною з фінікову кісточку.
Подивився одного разу Лао Лі на сина, важко зітхнув і каже:
— Цзао-хэ, Цзао-хэ! Яка від тебе користь! Ти не будеш мені помічником! Даремно я радів, коли ти народився.
Мати батькові вторить:
— Ось і я, подивлюся на тебе, тільки засмучуюся.
Відповідає їм Цзао-хэ весело:
— Не журися, матусю, не сумуй, батю! Маленький я, та вдалий! Візьми мене, батьку, в поле.
Розумним і старанним був Цзао-хэ. Швидко навчився ходити за плугом, погоняти мулів, а про хмиз і говорити не варто — завжди більше за всіх збирав. Маленький він — всюди прослизне, куди інший і сунутися не наважиться. А підстрибне — одразу на дах заплигає.
Хвалять сусіди Цзао-хэ, не нахваляться. Ставлять його своїм дітям за приклад:
— Подивіться на Цзао-хэ, маленький, та спритний! А ви! Ліниві, хоч і великі виросли.
Такі щасливі Лао Лі з дружиною, що й сказати важко! Та й що в тому дивного! Не лише старанний і спритний у них син, а ще й розумний на рідкість.
Ось що одного разу з ним трапилося.
Був одного року посуха, ні зернятка селяни не зібрали зі своїх полів. Самі їсти нічого, а тут ще яминь податок вимагає. Нічим селянам платити, і наказав тоді повітовий начальник своїм стражникам забрати з села всіх корів та мулів.
Забрали стражники худобу, плач і крик по всьому селу. Подивився Цзао-хэ, послухав і каже:
— Не журуйтеся, люди, придумав я, як повернути корів та мулів.
Не повірили йому люди і відповідають:
— Сам маленький, а обіцянки великі!
Не став Цзао-хэ сперечатися, а ввечері прибіг до двору повітового начальника, де корови та мули були прив’язані, перестрибнув через стіну, дочекався, поки стражники заснуть, і заліз у вухо до осла:
Осел як закричить: е-хэ... е-хэ!.. Стражники миттю схопилися, прибігли — нікого нема. Їм і невдомік, що у вухо до осла хтось забрався.
Не встигли лягти, осел знову закричав. Каже тоді один стражник:
— Не звертайте уваги! Хіба мало від чого осел кричить! Давайте краще спати.
А Цзао-хэ тільки цього й треба. Дочекався він, поки стражники заснуть, відчинив ворота і погнав худобу до села.
Побачили селяни своїх мулів та корів, зраділи. Вранці дізнався про все начальник повіту і так розлютився, що й сказати важко. Зібрав він стражників і разом із ними вирушив до села покарати селян.
Побачив їх Цзао-хэ, побіг назустріч і каже начальнику:
— Це я корів та мулів учора забрав. Роби зі мною, що хочеш!
Тут як закричить начальник повіту:
— Швидше в’яжіть його!
Схопили стражники залізний ланцюг, кинулися Цзао-хэ в’язати, та де там! Прослизнув Цзао-хэ через кільце, дивиться, як стражники стараються, регоче. Думав, думав начальник, що робити, і нарешті придумав: наказав він посадити Цзао-хэ у мішок і віднести до яминя на суд. Принесли стражники хлопця у великий зал.
Наказав тут начальник розв’язати мішок, показав стражникам на Цзао-хэ і каже:
— Бійте, сил не жалійте!
Взяли стражники кожен по палиці, б’ють, а ніяк у Цзао-хэ не потрапляють. Тільки вдарять — він уже з цього місця на інше стрибнув. Вони — туди, Цзао-хэ — назад. Ніяк їм із Фініковою Кісточкою не впоратися!
Начальник від злості аж позеленів, ногами затопав, реве:
— Ще людей та палок треба, черепахові діти!
Знову Цзао-хэ стрибнув, і не кудись, а прямо на повітового начальника, вхопився за його вуса і давай гойдатися, ніби на гойдалках. Забув начальник про все на світі і як заревне:
— Ось він, ось він, тримайте його, бійте!
Хотів стражник палицею Цзао-хэ вдарити, та в начальника влучив, зуби йому вибив, на підлогу повалив. Усі, хто в залі був, кинулися до начальника, піднімають його, втішають. Сум’яття піднялася, тут Цзао-хэ у вікно вистрибнув, на дах заліз, регоче і примовляє:
— Так тобі й треба, так тобі й треба, будеш знати, як у бідних селян худобу забирати!
Інші казки
