Міст матері й сина
Колись у селі Пінцзивей жила стара жінка зі своїм сином на ім’я Паньвань. У них не було жодної власної землі, і старій матері доводилося збирати в горах хмиз для продажу, а синові — пасти чуже худобу. Паньвань був дуже рухливим і спритним юнаком. Він любив бігати і стрибати, добре лазив по деревах, міг піднімати великі кам’яні брили і з розбігу перекидатися через голову. І тому він був здоровим і міцним. Одного разу, коли він пас стадо, два бики почали бодатися. Очі в них налилися кров’ю, вони нахилили голови, вдарили один одного рогами — і зчепилися так, що й розійтися не могли. Паньвань підбіг, схопив обох забияк за роги і відкинув їх один від одного на кілька сажнів. У биків при цьому навіть роги погнулися, така сила була в Паньваня! А юнак глянув на важко дихаючих биків і сказав:— Ще будете битися — зовсім вам роги поламаю!
Біля Пінцзивей текла невелика річка; через неї був перекинутий гарний кам’яний міст, на якому стояла альтанка. Знизу міст підпирали п’ять кам’яних стовпів.
Міцний був міст! Але коли дули сильні зимові вітри, вода в річці піднімалася від потоків, що мчалися з гір, і починала підмивати кам’яні стовпи. А траплялося це щороку. Але міст до певного часу стояв міцно. Одного холодного зимового дня північний вітер бушевав особливо люто, кожен його порив з коренем виривав великі дерева. Паньвань гнав своє стадо через кам’яний міст. Міст тремтів і гойдався, ніби був зроблений з бамбука. Юнак глянув униз — ай-я!
Один кам’яний стовп уже впав, і сам міст міг ось-ось обвалитися! Погано було б мешканцям Пінцзивей, якби це сталося: адже через міст проходила головна дорога. А знову збудувати такий міст з альтанкою — нелегка справа!
Не довго думаючи, Паньвань засукав штани і — пу-тун! — стрибнув з мосту в воду. Хей! Яка ж холодна вода! Юнак заліз під міст і вперся руками і головою в його склепіння. Так він і застиг, ніби вилитий зі сталі, не сміючи пошевелитися. Руки швидко заніміли, але опускати їх було не можна: адже міст міг упасти і роздавити юнака! Так Паньвань і стояв, напружуючи останні сили.
У цей час його стара мати поверталася додому з хмизом. Кам’яний міст хитався від вітру, і жінка нахилилася, щоб поглянути вниз. Ай-я! Впав кам’яний стовп! Міст ось-ось міг розвалитися! Як його потім полагодиш? Вмиг кинула вона свій хмиз і — пу-тун! — стрибнула в річку. Побачивши матір, Паньвань закричав:
— Мамо, йди геть, я один витримаю! Зрозуміла мати, що син уже давно стоїть тут, і сказала з любов’ю:
— Ні, сину, тобі одному не втримати, міст уже хитається. Я допоможу тобі!
І вона вперлася головою і руками в склепіння мосту. Тепер вони стояли удвох, мати і син, один навпроти одного в крижаній воді і підтримували міст. Минуло кілька днів. Повз пропливав рибалка і помітив під мостом два кам’яні стовпи, схожі на людей. Він придивився і побачив, що це стоять Паньвань і його стара мати. Вони перетворилися на кам’яні стовпи і міцно підперли міст. Рибалка побіг у село і скликав народ. Люди дивилися на кам’яних героїв, і сльози котилися з їх очей і капали в річку. З тих пір міст біля Пінцзивей називається Мостом Матері і Сина.
Інші казки
