Як катували кам'яну плиту
Одного разу Бао-гун сів у паланкін і вирушив до суду справи вершити. Їде він вулицею, дивиться: сидить на кам'яній плиті хлопчик, плита стара, аж почорніла, сидить і гірко плаче. А поруч із ним стоїть плетений бамбуковий кошик.Наказав Бао-гун носильникам зупинитися, покликав хлопчика й питає:
— Хто тебе скривдив, хлопчику? Чого ти плачеш?
Відповідає хлопчик:
— З самого ранку я торгував пончиками. Наторгував на двісті мідяків, гроші поклав у кошик. Тут прийшов фокусник, почав фокуси показувати. Я сів на цей камінь і став дивитися. Недовго дивився. Потім заглянув у кошик, а грошей нема.
Сказав так хлопчик і ще гірше заплакав.
Вислухав Бао-гун хлопчика, насупив брови, трохи подумав і каже:
— Гроші лежали в кошику, кошик стояв на камені. Раптом гроші зникли. Напевно, кам'яна плита їх вкрала. Стража! Доставити до яминя хлопчика й плиту на допит.
Почули люди, що Бао-гун кам'яну плиту допитуватиме, один одному передавати почали, недарма кажуть: один десяти розкаже, десять — сотні. Здивувалися, швидше до яминя побігли допит послухати.
Піднявся Бао-гун у зал, наказав внести плиту, поставити перед столом. Хлопчикові наказав стати поруч із плитою, а народ розмістився по обидва боки столу.
Сів Бао-гун на суддівське місце, допит почав:
— Зізнавайся, плито кам'яна, ти в хлопчика гроші вкрала? Тільки правду кажи, бо я накажу тебе бити й катувати.
Але камінь — він і є камінь, лежить собі та мовчить. Розлютився Бао-гун, стукнув по столу, наказав стражникам бити плиту. Почув народ, що суддя камінь бити наказав, сміх, та й годі! Але в ямині не посмієшся — страшно. Підняли стражники палиці, почали камінь бити. Б'ють, колотять, аж тріски від палиць у всі боки розлітаються. Не витримали тут люди, зареготали, та так голосно, що й не чути, як палиці об камінь б'ють.
Тільки Бао-гун не сміється, в дощечки стукає, щоб народ заспокоїти, і каже:
— Ви що, порядку не знаєте? Не вмієте себе в ямині поводити? Стража! Зачинити двері, нікого не випускати!
Бачать люди — розсердився Бао-гун, упали на коліна, милості просять.
Каже суддя:
— Гаразд, цього разу я вас помилую, тільки нехай кожен, перш ніж додому йти, монетку дасть. Якщо згодні, відпущу я вас з миром.
Наказав Бао-гун стражникам принести великий чан з водою, поставити посеред зали. Потім кожному наказав монету в чан кинути, сам поруч стоїть, дивиться. Одна за одною падають монети в чан, люди один за одним із зали виходять. Але ось підійшов якийсь чоловік, монету в чан кинув. Дивиться Бао-гун — на воді кружечки жиру плавають.
Як закричить суддя:
— Це ти, пес, у дитини гроші вкрав? Зізнавайся!
Перелякався злодій, тремтить увесь.
Наказав Бао-гун обшукати злодія, знайшли в нього стражники сто дев'яносто дев'ять монет, а з тією монетою, яку він у чан кинув, рівно двісті. Віддав Бао-гун усі двісті монет хлопчикові, а злодія наказав добре побити й вигнати.
Тільки тоді всі зрозуміли, навіщо знадобилося Бао-гуну кам'яну плиту допитувати. З того часу люди ще більше стали мудрого суддю шанувати.
Інші казки
