Про сосну, черепаху та тигра

У незапам'ятні часи, у невідомому краю, височіла величезна гора, а на тій горі химерні каміння громоздилися одне на одне. На вершині гори, у чорній-пречорній печері, жив величезний тигр: шкура плямиста, очі випуклі, на лобі біла пляма, а сили такої, що ніхто не міг йому рівнятися. Заричить тигр сердито — земля задрижить, гори захитаються. У підніжжя гори, у бездонній зеленій прірві, жила величезна черепаха. Розсердиться черепаха, вдарить панцирем по воді — забігають, закружляють хвилі. Витягне вона шию — стане ще більшою, на цілий чжан з лишком. А на самій середині гори росла сосна заввишки кілька десятків чжанів. Вся викривилася, вигнулася — тисяча років їй. З усіх сил старалася стара сосна розкинути свої гілки ширше — боялася, щоб молоді дерева поряд із нею не виросли.

Хоч тигр жив на самій вершині гори, а черепаха — у глибокій прірві, вони були нерозлучними друзями. Не побачаться день, другий — сумують, три дні не мине — біжать навідати один одного. То тигр спуститься з гори, то черепаха на вершину підніметься. І кожного разу проходили вони повз стару сосну, часто питалися про її здоров’я.

— У-у, е-е, — шуміла у відповідь сосна, а сама потай заздрила друзям.

Не до вподоби було їй могутність тигра, не до душі сила черепахи, але найбільше дратувало сосну їхнє міцне дружнє почуття. Давним-давно задумала сосна розлучити нерозлучних друзів, посеяти між ними ворожнечу, та все придумувала, як це зробити. І нарешті придумала. Тільки, поки вона думала, висохла наполовину й почорніла, а голки її пожовкли.

Саме тоді черепаха вирушила на гору провідати свого друга тигра. Дійшла вона до сосни і тільки збиралася привітатися, як раптом чує — сосна її питає:

— Куди путь держиш, сестрице черепахо?

— Іду навідати старшого брата тигра, — відповідає черепаха.

Зітхнула тут сосна, та так важко. Здивувалася черепаха й питає:

— Чого це ти зітхаєш, сестрице сосно?

А сосна знову важко зітхнула й каже:

— Не радила б я тобі ходити до тигра.

Ще більше здивувалася черепаха й знову питає:

— Чому ж це ти не радиш мені йти до тигра?

— Знала б ти, — тихо промовила сосна, — як учора на вершині гори він тебе лаяв, вуха б мої не чули.

— Як же він мене лаяв? — почала допитуватися черепаха.

— Можу сказати, а ти не розсердишся? — ще тихіше, щоб ніхто не почув, запитала сосна. — Так от, назвав він тебе головастиком, погрожував, як прийдеш ти до нього, розгризти твій панцир і випити твою жовч.

Почула це черепаха, висунула голову й у дикій лютості поповзла назад у свою прірву.

А тигр чекав її, чекав у печері, та й каже сам до себе:

— Що це сестриця черепаха не йде?

Вийшов тигр із свого лігва, оглянувся навколо: ніде не видно черепахи. «Піду-но сам провідаю її». Вирішив так тигр і помчав униз із гори.

Раптом чує — сосна його питає:

— Куди путь держиш, брате тигре?

Відповідає їй тигр:

— Та ось, не дочекався я черепахи й сам вирішив її провідати.

Зітхнула тут сосна, та так важко.

— Чого це ти зітхаєш, сестрице сосно? — здивувався тигр.

А сосна знову важко зітхнула й каже:

— Не радила б я тобі ходити до черепахи.

Ще більше здивувався тигр і знову питає:

— Чому ж це ти не радиш мені йти до черепахи?

— Знав би ти, — тихо промовила сосна, — як вона тебе тут щойно лаяла, вуха б мої не чули.

— Як же вона лаяла мене? — почав допитуватися тигр.

Тоді сосна ще тихіше, щоб ніхто не почув, відповіла:

— Назвала тебе поганим тигреням. Погрожувала, як прийдеш ти до неї, вгризтися зубами в твої пазурі, стягнути тебе за лапи у воду й утопити.

Почув це тигр, розлютився, махнув хвостом і побіг назад.

Багато води з тих пір минуло, а тигр із черепахою так і не зустрілися більше. Та тільки гарячий був у тигра характер. Як згадає про черепаху, так злість його розбирає. Не стерпів він одного разу, вискочив із печери й побіг до прірви.

А сосна рада-раденька, ледь не сміється. Біжить тигр до прірви й лається:

— Ось я тобі покажу, черепашаче відроддя, ти пазурі мені грозилася розгризти й за ноги мене в прірву стягнути?

Висунулася тут черепаха з води й теж давай лаятися:

— Ось я тобі покажу, поганий тигреню, ти панцир мій грозився розгризти й жовч мою випити?

Лаялися вони, лаялися, та так розпалилися, що взялися битися. Тільки ні одному на думку не спало правду від неправді відрізнити. Вчепилася черепаха зубами в тигрову лапу й у прірву його стягнула. А тигр встромив ікла в черепаший панцир, і хоч помирай — не відпустить. Небагато часу минуло, зітхнула черепаха, тигр водою захлинувся.

Наступного ранку йшов повз прірву юнак. Бачить — на поверхні тигр із черепахою мертві плавають. Покликав юнак людей, і вирішили вони тигра з черепахою до села віднести. Стали судити й рядити — звідки стільки дров дістати, щоб тигра з черепахою зварити. Почув це юнак і повів людей з сокирами та пилами на гору.

Дійшли вони до середини гори, де стара сосна стояла, поглянув на неї юнак і каже:

— Цій сосні, мабуть, тисяча років. Вона вже наполовину висохла. Сама не росте й молодим деревам рости не дає. Що її шкодувати? Зрубаємо — на багаття дров вистачить.

Взялися всі дружно до роботи й повалили стару сосну.

Ось яку розповідають історію.

↑ Догори

Про сосну, черепаху та тигра

Інші казки