Як старець з гори Юньті допоміг людям

Жив-був старий чоловік із сином та донькою. Батько і син плели кошики з бамбука, а дівчина, приготувавши обід і впоравшись із господарством, допомагала їм. Уся родина старанно працювала цілими днями і навіть ночами.

Тоді ще не знали ні бавовни, з якої роблять теплий одяг, ні ліхтарів, що горять на олії. Одяг шили зі шкур диких звірів або з кори дерев, а світло і тепло давало лише полум'я багаття.

І родина працювала вночі при димному, мерехтливому полум'ї, від якого червоніли повіки і гнили очі. Так тяглися місяці та роки.

Одного разу, коли вся родина сиділа за роботою, брат раптом сказав:

— Якби місяць світив так само яскраво, як сонце, та ще й з'являвся щоночі — ось було б добре!

— А хіба це можливо? — запитала сестра. А батько, подумавши трохи, промовив:

— Кажуть, десь далеко-далеко є гора Юньті. На цій горі живе старий-садівник, сивий, як лунь. Його біла борода така довга, що волочиться по землі. Коли місяць пропливає над вершиною Юньті, він часто вилазить на місяць, щоб трохи відпочити. Поговорити б із цим старцем — нехай попросить місяць світити яскравіше і з'являтися щоночі. Люди могли б тоді працювати і вночі.

— Ми попросимо старого-садівника про це, — одностайно сказали брат і сестра.

— Це не так-то легко, — суворо сказав батько. — Кажуть, шлях до гори Юньті далекий і важкий, а сама гора дуже висока і вкрита снігом.

Але брат і сестра відповіли з рішучістю:

— Заради того, щоб люди не страждали від холоду і не губляли свої очі, працюючи вночі в темряві, ми готові винести будь-які труднощі, подолати будь-які небезпеки.

Наступного дня, ледве засяяв світанок, брат вирушив у дорогу. А шлях цей справді був нелегким: юнакові довелося переправлятися через ріки, карабкатися горами, продиратися крізь густі зарості. Коли ноги відмовляли йти від втоми, він повз на четвереньках, а коли до крові обдерлися коліна, він обернув їх шкірою, яка замінювала йому одяг.

Йшов він цілих дев'ять місяців і нарешті зібрався на вкриту снігом гору Юньті.

Сивий довгобородий старець сидів на камені і великим гребінцем розчісував свою чарівну бороду.

Юнак підійшов до нього і пояснив, навіщо прийшов. Але старець, ніби не помічаючи його, продовжував мовчки розчісувати бороду.

— Дідусю, не заради себе — заради всіх прошу! Заради тих людей, які працюють вночі і страждають від холоду та темряви, прошу тебе! — умовляв його юнак.

Нарешті старець повільно підняв голову і подивився на прибульця, який посинів від холоду і ледве тримався на ногах від втоми.

— Почекай трохи, сину, — ласкаво сказав він. І ось над вершиною Юньті з'явився місяць. Старець відклав гребінець, обмотав бороду навколо шиї і з спритністю мавпи зібрався на вершину гори, а звідти стрибнув на місяць.

Незабаром він повернувся.

— Місяць каже — не можна! Не може вона світити так яскраво, як сонце. І з'являтися щоночі вона теж не може, бо іноді їй треба спускатися в море, щоб умитися. Адже їй не можна з'являтися з брудним обличчям — тоді вона взагалі не зможе світити!

Бідний юнак дуже засмутився — він думав про людей, які так страждають і яким він не може допомогти. І він гірко заплакав.

Старцеві від душі було шкода юнака.

— Сину, з місяцем у нас нічого не вийде. Але ти не журись — ми самі щось на землі придумаємо.

— Що ж ми можемо придумати? — запитав юнак крізь сльози.

— А ось послухай! Якщо знайдеться людина, яка погодиться стати деревом, ми добудемо олію для ліхтарів і отримаємо бавовну, щоб люди могли робити з неї теплий одяг. Тоді вони не будуть мерзнути і не будуть псувати свої очі.

— Якщо це піде на користь людям, я готовий перетворитися на дерево, — сказав юнак.

Старець, бачачи, що юнак щиро прагне допомогти людям, розчесав свою бороду і вийняв із неї перлину величиною з куряче яйце. Він передав її юнакові:

— Ковтни цю перлину, сину, і ти перетворишся на дерево.

Юнак зробив так, як наказав старець, — і в одну мить перетворився на дерево з довгими гілками і густою листвою. Ще мить — і на дереві розцвіли квіти, а незабаром з'явилися й великі плоди.

— Сину, тепер ти називаєшся тунговим деревом (із плодів тунгового дерева добувають тунгову (деревну) олію), — сказав старець.

І ніби у відповідь на його слова листя радісно заколыхалося під набіглим легким вітерцем.

А тим часом батько і донька з нетерпінням чекали повернення юнака. Цілих дев'ять місяців минуло з того часу, як він пішов, а його все не було.

Тоді сестра сказала:

— Тепер я піду на гору Юньті. Попрошу добре старця поговорити з місяцем і заодно приведу додому брата.

Наступного дня, ледве розвиднилося, дівчина вирушила в дорогу. Багато перешкод зустріла вона на шляху, але ніщо не зупинило її, і вона нарешті прийшла на гору Юньті.

Старець сидів на своєму камені і розчісував довгу сиву бороду. Дівчина з трудом підповзла до нього і почала просити:

— Дідусю, поговори з місяцем, нехай вона гріє і світить, як сонце, нехай з'являється щоночі!

Старець глянув на дівчину — тіло її посиніло від холоду, ноги підкашувалися від втоми. Він від усього серця співчував їй і з сумом відповів:

— Нещодавно приходив сюди юнак, він просив мене про те саме. Я говорив тоді з місяцем, але вона нічого не може зробити.

— Як же бути? — промовила засмучена дівчина. — Невже нічого не можна придумати?

— Можна! — відповів старець. — Треба палити ліхтарі і робити теплий одяг з бавовни. Він показав на дерево.

— Нещодавно це був юнак, але заради щастя людей він став тунговим деревом.

Дівчина підійшла до дерева і ніжно погладила стовбур.

— Здоров, брате! Значить, ти перетворився на дерево, щоб дати людям олію для ліхтарів? Дідусю, дозволь і мені зробити щось корисне для людей!

Побачивши, що вона говорить це від щирого серця, старець знову розчесав свою бороду, дістав із неї перлину і передав її дівчині. Вона, не роздумуючи, ковтнула її і миттєво перетворилася на пишний кущ із короткими гілками і зеленою листвою. На кущі одразу ж розпустилися прекрасні квіти, а через мить з'явилися великі плоди з пухнастим білим волокном всередині.

— Тепер ти стала бавовником, дівчино, — сказав старець.

І ніби у відповідь листя видало ніжне «дзінь-дзінь-дзінь!» — ніби хтось тихо засміявся.

А далеко-далеко від гори Юньті старий-батько прочекав ще дев'ять довгих місяців, але ні син, ні донька не поверталися. І батько вирішив: «Піду-но тепер я! Побачу старця, а заодно приведу додому своїх дітей».

Батько пройшов той самий важкий шлях і дістався гори Юньті. Він побачив, що на камені сидить старець і розчісує бороду. Батько почав просити старця поговорити з місяцем. Але старець відповів, що нічим не може допомогти йому, що до нього вже приходили з тією ж проханням юнак і дівчина і єдине, що він міг зробити, — це перетворити юнака на тунгове дерево, а дівчину — на бавовник.

— Я теж хочу стати деревом! — звернувся батько, одразу здогадавшись, хто були ці юнак і дівчина.

— Це неможливо! — поспішно відповів старець. — У мене більше немає чарівних перлин. Але ти прийшов якраз вчасно: візьми насіння тунгового дерева і бавовника і, коли повернешся додому, посади їх. Передай людям, що олією можна заправляти ліхтарі, а з бавовни робити теплий одяг. У цей час подув легкий вітерець, і насіння посипалося в підставлений кошик.

Із кошиком, повним насіння, батько повернувся додому. Він розкидав насіння по схилах гір, і незабаром всі вони вкрилися чудовими деревами і кущами.

І з того часу в кожному домі стало вдосталь олії і бавовни. Ввечері люди запалювали ліхтарі, а в холодні дні вдягали теплий одяг. Вони більше не страждали ні від холоду, ні від темряви.

З того часу і місяць став яскравіше світити вночі. А коли настав п'ятнадцятий день восьмого місяця, вона послала на землю своїх фей. Вони доставили на місяць батька юнака і дівчини і пересадили туди чудові рослини з вершини гори Юньті.

Ну, а сивобородий старець? Кажуть, він теж давно вже переселився на місяць.

З тих далеких часів і до наших днів у п'ятнадцятий день восьмого місяця місяць буває зовсім круглий і особливо яскравий. І, якщо уважно придивитися, на ньому можна розгледіти старця, який старанно працює над своїми бамбуковими кошиками.

↑ Догори

Як старець з гори Юньті допоміг людям

Інші казки