Казка про хитрого У-гена і вірного Ши-е

Давним-давно жили два брати на прізвище Ван, батько з матір'ю в них померли, дружин ще не було. Збирали брати в горах хмиз, тим і годувались.

Звали старшого брата У-гень. Говорили люди про таких, як він: «Їсти — здоровий, працювати — хворий». І ще казали: «Язик — солодкий мед, серце — гіркий часник». Лінивий був У-гень без міри, і без міри хитрий. Тому-то й прозвали його У-гень.

Молодшого брата звали Ши-е. Був він на рідкість працьовитий, чесний і правдивий юнак, завжди робив людям добро і ніколи не забував про обов'язок. Ніхто на кілька десятків лі навколо не міг сказати про нього поганого слова. І прозвали юнака Ши-і.

Збирає, бувало, Ши-і хмиз і йде в місто продавати його в дім багатія Чжана. Віддасть хмиз, сяде на задньому дворі на кам'яну лавку і чекає, коли йому гроші винесуть. Сидить він одного разу так на лавочці, раптом бачить — віконце навпроти, затягнуте легким шовком, відчинилося, з вікна дівчина виглянула, років їй вісімнадцять від роду. Дивиться красуня на юнака, а очі в неї великі, чисті, наче вода в джерелі.

Так і звали її Мін-чжу — Чиста перлина. Була вона донькою багатія Чжана. Дівчина, хоч і росла в достатку, неробства не любила і завжди працювала. Давно помітила вона юнака і сьогодні навмисне вікно відчинила, щоб і він її помітив.

Ши-і ніколи не бачив таких красунь і закохався з першого погляду. «Ось би взяти її за дружину, думає, тільки марні це мрії. Вона — донька багатія, а я — дроворуб».

Узяв юнак свої гроші і сумний додому повернувся.

Через кілька днів знову поніс Ши-і хмиз у дім Чжана. Сів, як завжди, на лавку, довго дожидався. Раптом бачить — віконце навпроти, як і того разу, відчинилося, виглянула з нього красуня, посміхнулася, рожеву хустинку юнакові кинула. Обернувся юнак, хустинку за пазуху сховав, посміхнувся дівчині і веселий побіг додому.

З тих пір, як тільки прийде Ши-і до багатія Чжана, красуня відразу вікно відчиняє. Переглядаються юнак з дівчиною, а коли нікого поруч немає, словечком-другим перекинуться. Минали дні за днями. Міцно покохали одне одного дівчина і юнак і домовилися, що Ши-і буде приходити з хмизом кожні три дні, поки не випаде йому нагода побачитися з Мін-чжу.

І ось одного разу, якраз коли юнакові треба було йти в місто, він довго працював у горах, стомився і приляг відпочити під великою зеленою сосною. Вийняв він із-за пазухи хустинку, глянув на неї, і так солодко стало в нього на серці, наче сама Мін-чжу перед ним з'явилася. Помріяв юнак і не помітив, як минув час побачення.

А Мін-чжу чекала, чекала юнака, і тривога її охопила, відчинила вона вікно і стала на двір дивитися.

Раптом вихром налетів вітер, засипав людям очі піском та пилом. За вихром примчався Чорний орел, схопив своїми залізними кігтями Мін-чжу і помчав.

Долетів орел до гір, стомився і на сосну опустився. А якраз під тією сосною Ши-і спав. Чує він крізь сон, ніби хтось плаче. Здивувався, голову підняв. Дивиться — на гілках чорне чудовисько сидить у цілий чжан завдовжки, птах не птах, не зрозумієш, а в кігтях у чудовиська — дівчина в червоній одежі. Розсердився Ши-і, схопив коромисло, підстрибнув і як ударить орла — крило і лапу йому перебив.

Заревів орел страшним голосом, ще міцніше стиснув кігтями дівчину, заляпав перебитим крилом і геть полетів. Кинувся Ши-і його доганяти.

Довго біг юнак, а орел підлетів до печери на вершині крутої гори, дзьобом відсунув величезний камінь — з-за високої трави його й не видно, — разом із дівчиною сховався в печері, а вхід каменем завалив.

Підбіг Ши-і до печери, хотів камінь підняти, де там — його й з місця не зрушиш.

А сонце ось-ось за гору сховається. Повернувся юнак до сосни, узяв в'язки з хмизом і пішов додому. «Треба старшого брата покликати, думає, удвох, може, ми подолаємо камінь і визволимо дівчину».

Повернувся Ши-і додому, а У-гень йому й каже:

— Чув я сьогодні в місті, коли ходив за покупками, що доньку багатія Чжана орел забрав. Ніхто не знає, де вона. По всьому місті висять оголошення: «Хто вкаже, де панночка Мін-чжу, тому пожалую в нагороду двісті лян срібла. А хто її врятує і приведе додому, тому віддам її за дружину і дам двадцять тисяч лян золота в посаг». Ех, шкода, не знаю я, де панночка.

Зрозумів тут Ши-і, що дівчина, яку забрав орел, і є Мін-чжу, розповів братові про все, що з ним трапилося, і попросив допомогти йому врятувати кохану. Зрадів У-гень, закивав головою і каже:

— Хай! Вітаю тебе, брате! Пощастило нам цього разу, багатство і щастя прийдуть до нас у дім. Треба негайно піти в місто і розповісти все її батькові.

Відповідає братові Ши-і:

— Не потрібні мені ні золото, ні срібло, навіщо я піду в місто? Давай краще подумаємо, як врятувати Мін-чжу.

Тут У-гень заговорив зовсім інакше:

— Хай не потрібно тобі золото, все одно треба заспокоїти бідних батьків, сказати, де їхня донька. Не хочеш — я сам піду. Сказав так У-гень і запалив ліхтар.

Поспішив він у дім багатія розповісти все, що дізнався про його доньку.

У-геня знали в домі Чжана, він теж іноді приносив туди хмиз. Сів У-гень на лавку і давай брехати: побачив, мовляв, він птаха, погнався за нею, але не догнав. Де печера орла, не сказав, зате пообіцяв через кілька днів привести панночку додому.

Повернувся У-гень із міста наступного ранку. Взяли брати великий кошик із вербових прутів, мотузку, колоду і вирушили в гори. Дісталися до вершини, підійшли до печери і як наваляться обидва на камінь! Подолали камінь, з місця зрушили. Зміцнили біля входу до печери колоду, прив'язали до неї кошик. Сховав Ши-і за пояс сокиру, сів у кошик, і У-гень став потихеньку опускати його вниз, поки не опустив на саме дно печери. Виліз Ши-і з кошика, сокиру міцно тримає в руці, став навпомацки в темряві пробиратися. Ішов, ішов, раптом бачить — попереду посвітліло, і дорога з'явилася, щебнем вимощена. Лежать по обидва боки тієї дороги купи кісток. Подивився на це Ши-і, і взяла його злість: «Скільки життів згубила птаха проклята. Не заспокоюся, поки її не знищу!» Іде він далі, дивиться — ліс перед ним темний, похмурий, у лісі — чорний дім, тихо навколо, як у могилі, ні звука не чути. Сховався Ши-і за високим деревом, оглянувся. Бачить — тин, біля тину — камінь, на камені — дівчина сидить, плаче. Підняла дівчина голову. Придивився Ши-і — та ж це Мін-чжу! Зрадів юнак, вийшов із-за дерева і покликав тихенько:

— Мін-чжу!

Побачила дівчина Ши-і, кинулася до нього, плаче.

— Як ти пробрався сюди? — питає.

Ши-і швидко розповів їй все, як було. Потім про орла запитав.
— Хтось учора орлу перебив крило та лапу. Лежить він тепер і стогне. Вночі вставав, якесь зілля пив. «Почекай, каже, видужаю — одружимося ми з тобою». З’їсть він мене, якщо я стану противитися. А людям буде мстити за це. На сто п’ятдесят лі навколо з’їсть усіх собак та курей…

Не встигла дівчина все до кінця розповісти, як юнак почав їй шепотіти на вухо:

— Це я орла скалічив. Він ще й мстити погрожується! Та я вб’ю чудовисько, щоб більше не шкодило людям. Придумав я, як це зробити, тільки ти маєш мені допомогти.

Мін-чжу кивнула головою і зникла в домі. Узяв Ши-і сокиру, підійшов до вікна, дивиться — лежить на ліжку хлопець, обличчя чорне, замість рота — гострий дзьоб. Нога перев’язана, сам голосно стогне. Зрозумів тут Ши-і, що це і є проклятий орел, заскреготав зубами від злості та ще міцніше стиснув у руках сокиру.

Мін-чжу тим часом підійшла до орла і каже йому тихенько:

— Ляж на спину, я тебе зіллям напою. А видужаєш — ми з тобою одружимося.

Зрадів орел.

— Гаразд, — каже, — зараз повернуся.

Ліг він на спину. А Ши-і тим часом пробрався в дім, підкрався до орла, заніс сокиру, розмахнувся і як ударить! Вбив погану тварюку.

Стали вони з Мін-чжу вибиратися з печери. Підійшли до виходу. Кошик, мотузка — все на місці. Посадив юнак Мін-чжу в кошик, подав знак У-гэню. Той почав тягнути мотузку і витягнув кошик нагору. Сподобалася У-гэню красуня, і задумав він недобре. Позбавлюся, думає, від Ши-і, а дівчину собі за дружину візьму.

Опустив У-гэнь кошик униз, почекав, поки Ши-і подасть йому знак, і потягнув мотузку. Більше ніж наполовину кошик витягнув, потім навмисне відпустив мотузку і як закричить:

— Ай-я! Мотузка обірвалася, побіжу-но я додому, іншу принесу.

Спускається з гори і Мін-чжу за собою веде. Дійшли вони до середини гори, старший брат і каже Мін-чжу:

— Ай-я! Загубив я біля печери одну річ, посиди тут, я побіжу і миттю повернуся.

Прибіг У-гэнь до печери, став завалювати вихід камінням.

Думав він, що брат розбився. А Ши-і живий залишився. Виліз він із кошика, озирнувся: яма глибока, краї стрімкі. Став він думати, як із тієї ями вибратися. Раптом згори каміння з гуркотом посыпалося. Зрозумів тоді Ши-і, що старший брат недобре проти нього задумав. Тепер і думати немає чого про те, щоб нагору вибратися. І пішов Ши-і вглиб печери.

Бродить Ши-і печерою, вихід із неї шукає. Та перед ним лише кам’яні стіни. Раптом чує — кричить хтось:

— Братчику Ши-і! Врятуй мене!

Підійшов ближче, бачить — величезний короп, більше трьох чі завдовжки, трьома цвяхами до стіни прибитий.

Питає Ши-і:

— Хто тебе цвяхами до стіни прибив?

— Орел прибив. Я третій син царя драконів Східного моря. Різвився я колись у воді, а орел схопив мене, забрав і прибив цвяхами до стіни. Він би з’їв мене, та хтось поранив йому ногу, коли він одну дівчину викрав. Врятуй же мене, юначе!

Пожалів Ши-і коропа, обережно витягнув цвяхи з його тіла і визволив бідолагу. Короп тричі перекинувся, гарним юнаком обернувся. Став юнак дякувати Ши-і.

Каже Ши-і:

— Не дякуй мені. Скажи краще, як мені вибратися з печери? Ти ж син царя драконів і маєш це знати.

— Вибратися звідси зовсім неважко! Заплющ очі і ляж мені на спину.

Ши-і так і зробив. Загув, засвистів у вухах у юнака вітер: у-у-у. Не встиг він опам’ятатися, як раптом чує:

— Вей! Відкрий очі!

Відкрив юнак очі, бачить — перед ним рівна дорога розстилається. По обидва боки дороги зелена трава та яскраві квіти. В смарагдовому лісі дім золотом блищить. Ніколи ще не бачив юнак такої краси і питає:

— Куди це ми зайшли?

Зареготався царевич і каже:

— Печера орла тепер далеко-далеко залишилася. А це палац царя драконів. Будь же моїм гостем, брате, зайди хоч ненадовго!
— Не можу я, — відповідає Ши-і, — треба мені дізнатися, що сталося з дівчиною, яку я врятував. Прошу тебе, братику, віднеси мене швидше додому!

Відповідає син царя драконів:

— Ти мій гість і повинен спершу оглянути палац.

«Коли ще випаде мені нагода побувати в палаці царя драконів? — думає Ши-і. — Мін-чжу я визволив, можу трохи погуляти тут». Подумав так Ши-і і пішов за юнаком у палац.

Прийшли вони до зали, у тій залі дорогоцінні камені сяють — не злічити їх. Посередині зали сидить старець, вуса й борода білі-білі. Біля старця — красуня. І ведуть вони між собою розмову.

Говорить юнак:

— Ось мій батько, а ось молодша сестра.

Піднялися цар драконів і царевна назустріч гостеві. Юнак розповів їм про те, як Ши-і врятував його від загибелі, і наказав цар слугам принести дорогоцінності, щоб Ши-і ними обдарувати.

Говорить Ши-і:

— Нічого мені не треба — ні золота, ні срібла. Не для нагороди я врятував вашого сина.

Почувши його слова, цар драконів думає: «Славний юнак цей Ши-і, віддам-но я за нього свою доньку».

Говорить цар драконів:

— Здавна відомо: що жовте у царя драконів — то золото, що біле — то срібло; що кругле — то перли, що сяюче — то дорогоцінні камені; а корали та агати хоч відрами черпай. Одягу різного — не перенести, їжі — не з'їсти, палати — просторі та багаті. Хочеш, зроблю тебе своїм зятем? Будеш увесь вік щасливим.

Цар драконів справді був багатий, а царевна такої краси, що Мін-чжу з нею і не порівнятися. Але Ши-і навіть не став думати і каже цареві драконів:

— Дякую вам за добре слово, тільки вже є у мене дружина. Дуже прошу вас, доставте мене швидше додому. Вік буду вам за це вдячний.

Зітхнув тут цар драконів і відповідає:

— Якщо є у тебе дружина, нічого не вдієш.

Наказав він синові взяти гарбуз-горлянку і провести гостя. Заплющив Ши-і очі, ліг на спину царському синові. Загув, засвистів у вухах у юнака вітер, не встиг він очуматися, як опинився на березі моря.

Дістав царський син гарбуз-горлянку, струснув її кілька разів і прошепотів:

— Гарбуз-горлянко, гарбуз-горлянко! Обернися жвавим рудим конем!

І справді, вискочив тут із гарбуза-горлянки жвавий кінь. Сів на нього Ши-і, попрощався з царевичем і помчав додому.

Вмить довіз кінь Ши-і до села. Зліз Ши-і з коня, озирнутися не встиг, а коня й слід простыл.

Чув я пізніше від людей, що не радий був У-гень, коли Мін-чжу до себе додому привів. Не встигли вони прийти, як дівчина вже поспішає швидше в гори повертатися — рятувати Ши-і. Не пішов старший брат рятувати молодшого. А незабаром став умовляти Мін-чжу вийти за нього заміж. Не погодилася Мін-чжу, а У-гень їй каже:

— Даремно чекаєш. Нема Ши-і давно в живих. Він або загинув, або з голоду помер.

Почула це Мін-чжу, і важкість каменем лягла їй на серце. Зрозуміла дівчина, що У-гнем керує корисливість, і вирішила заманити його до міста, там вона придумає, як визволити Ши-і з біди.

Говорить дівчина У-гню:

— Я згодна стати твоєю дружиною, тільки спершу заручися згодою мого батька, нехай прикрасить будинок різнокольоровими ліхтариками та прапорцями, і щоб весілля було пишним. Я одна у батька з матір'ю, немає в мене ні братів, ні сестер, все багатство тобі дістанеться. А якщо не підеш до батька, я краще з собою покінчу, а твоєю дружиною не стану!

Як почув У-гень про багатство, так одразу до міста поспішив.

Наступного ранку вирушили У-гень з Мін-чжу в дорогу. Не думали вони, не гадали, що Ши-і раптом зустрінеться їм. Побачив У-гень брата — не знає, куди від сорому подітися, і давай тікати, наче заєць.

Чув я від людей, ніби ледар і нероба У-гень ходив із села в село, жебрав, і незабаром помер з голоду.

А Ши-і з Мін-чжу весь вік жили щасливо. Вони не мріяли про багатство, не пішли до дому Чжана, а повернулися в село, разом працювали і в радості проводили свої дні.

↑ Догори

Казка про хитрого У-гена і вірного Ши-е

Інші казки