Небесний барабан
Жив у Небесному палаці шеньсянь — безсмертний старець, і було в нього сім дочок, усі вже дорослі. Наймолодшій вісімнадцять минуло. Батько дуже боявся, щоб дівчата не почали думати про земне життя, а ще більше боявся, щоб вони не знайшли собі женихів у світі людей. Тому-то тримав їх старий у суворості, не велів їм гуляти, не велів розважатися, і сиділи вони, бідненькі, у палаці, смертною нудьгою мучилися.Звали наймолодшу дочку Ці-цзе. Дуже гарна була собою дівчина. І ось одного разу, коли Ці-цзе відпочивала у своїх покоях, її слуху дійшли чарівні звуки флейти, вони долітали до Небесного палацу зі світу людей. Флейта співала так солодко, що Ці-цзе мимоволі заслухалася. Їй кортіло дізнатися, хто це грає, і разом із плямистим оленем, який їй прислуговував, вона тихенько вийшла з палацових покоїв, щоб подивитися крізь хмари на землю.
Стояла весна. У світі людей наливались пурпуром персики, зеленіли верби. Парами літали ластівки. Молоді подружжя прополювали поле зеленого жита, співали пісні. Заздрість взяла Ці-цзе.
Повернулася Ці-цзе в той бік, звідки долітали звуки флейти, дивиться — міцний молодий юнак сидить під розлогим верболозом, на флейті грає. Дивиться на нього дівчина, очей відвести не може. Дивилася, дивилася і закохалася.
Здогадався олень, про що його господиня думає, і каже їй на вушко:
— Ти подивися, Ці-цзе, як добре у людей! Ось би спуститися до них погуляти!
Ці-цзе лише головою кивнула.
А олень знову за своє:
— Бачиш, юнак грає на флейті? Такий трудолюбивий! Зі світанку до темна косить у горах траву! До вподоби він тобі?
Почервоніла Ці-цзе від сорому, а сама кивнула оленю головою і каже:
— До вподоби, до вподоби, тільки невідомо, чи хороший він чоловік, чи поганий?
— Я миттю це дізнаюся, хочеш, вниз спущуся?
Погодилася дівчина, і олень став потихеньку спускатися на землю.
Юнака, який під верболозом сидів і на флейті грав, звали Ван Сань. Був він круглим сиротою, косив траву, тим і жив.
Закінчив Ван Сань грати, підвівся, взяв косу і тільки хотів за роботу взятися, як раптом бачить — олень до нього біжить дорогою. Підбіг олень до Ван Саня, підігнув передні ноги, вклонився і став просити:
— Врятуй мене, брате-косарю! Сховай швидше! За мною вовк женеться!
Сховав Ван Сань оленя в копицю, а сам на дерево заліз. У ту ж мить з'явився вовк. Підбіг вовк до дерева, запыхався весь і питає Ван Саня:
— Не бачив ти, чи не пробігав олень дорогою?
Махнув Ван Сань рукою на захід і відповідає:
— Бачив, він онуди втік.
Почув це вовк і помчав далі, на захід.
Виліз тоді олень із копиці і давай дякувати Ван Саню. Потім запитав, чи велика в юнака родина.
Зітхнув Ван Сань і відповідає:
— Ех, один я на білому світі. Один лягаю, один устаю.
Питає його олень:
— Чому ж тоді не приведеш до дому дружину?
Відповідає юнак:
— Бідний я, хто ж за мене піде?
Говорить олень:
— Не журися, брате Ван Сань! За твою працьовитість та не знайти собі дружини?! Ось почекай, я тебе зведу!
Відповідає Ван Сань:
— Не знаю, як і дякувати тобі.
Говорить йому олень:
— Зараз уже пізно, мені час іти, але ми з тобою незабаром побачимося. Як знадобиться моя допомога, обернись на південний схід, крикни тричі: «Брате оленю! Брате оленю! Брате оленю!» Миттю з'явлюся.
Сказав так олень і зник. Зібрав Ван Сань траву і додому повернувся.
Наступного дня встав юнак ледве світа і знову в гори вирушив. Підійшов до річки, дивиться: дівчина в рожевій сукні білизну на березі прає. Очі у неї великі, променисті, руки вмілі, швидкі. І собою гарна. Задивився Ван Сань на дівчину і про свою траву забув.
А дівчина прала, прала, та раптом оступилася, у воду впала. Ван Сань і думати не став, стрибнув за дівчиною у воду, на берег її витягнув.
Дівчина промокла, тремтить уся і каже Ван Саню:
— Ти справді добрий юнак! Якщо твій дім недалеко, дозволь зайти до тебе обсохнути.
Відповідає їй Ван Сань:
— Заходь, обсохни!
І пішли вони поруч до дому. Прийшли, а біля дому олень стоїть, їх дожидається, дві пари суконь тримає.
Здивувався Ван Сань і питає:
— Ти навіщо прийшов, брате оленю?
А олень засміявся і відповідає:
— Говорив же я, що прийду тебе сватати. Цю дівчину звати Ці-цзе. Заради тебе вона покинула Небесний палац і спустилася на землю. Сподобалися їй твоє працьовитість і добре серце, і погодилася вона вийти за тебе заміж. Ну що, візьмеш її за дружину?
Вислухав Ван Сань оленя, глянув на Ці-цзе, і в серці його ніби квітка розцвіла; почервонів юнак і попросив Ці-цзе стати його дружиною. Щасливо зажили Ван Сань і Ці-цзе, старанно працювали. А олень часто приходив їм допомагати.
Дізнався безсмертний старець, що його дочка вийшла заміж, страшно розгнівався, аж горить від злості. І ось одного дня дочекався він, коли Ван Сань піде в поле, спустився на землю і забрав Ці-цзе до Небесного палацу.
Повернувся Ван Сань з поля, а Ці-цже вдома немає. Став він її шукати. Добрих півдня шукав, ніде не знайшов. Зажурився юнак і раптом про оленя згадав. Повернувся він обличчям на південний схід і гукнув тричі:
— Брате олень! Брате олень! Брате олень!
Щойно він це вигукнув, а олень уже перед ним.
Говорить олень юнакові:
— Брате Ван Сань! Дізнався безсмертний старець, що Ці-цже за тебе заміж вийшла, розгнівався, забрав її до Небесного палацу і посадив у в’язницю. Наказала Ці-цже тобі передати, щоб ти висіяв гаолян і добре за ним доглядав, ще краще, ніж у минулі роки. А коли гаолян дозріє, не збирай його весь, залиш на полі один найтовстіший стебло. За ніч воно виросте аж до хмар. По цьому стеблу дістанешся ти до Небесного палацу і зустрінешся з Ці-цже. І ще вона просила, щоб ти кожного дня грав на флейті, їй тоді веселіше буде. Міцно запам’ятай, що я тобі сказав. А тепер мені час. Ці-цже чекає…
Не встиг Ван Сань оком зморгнути, як олень зник.
Зажурився юнак. Підняв він голову, подивився на небо, нічого не побачив, лише чорні хмари. Де зараз його Ці-цже? Узяв юнак флейту і заіграв, щоб дружину розважити. Ніколи ще його флейта не співала так дзвінко. Ніжні звуки неслись прямо до небесної в’язниці. Почула Ці-цже, як грає Ван Сань, і кайдани на ногах наче полегшали.
Дуже хотілося Ван Саню швидше побачитися з Ці-цже, і зробив він усе, як вона наказала: висіяв гаолян, доглядав за ним старанно. І виріс гаолян високий-превисокий. Дивиться на нього Ван Сань — не натішиться.
А гаолян день у день міцнішає. Ось і султани з’явилися. Сидить Ці-цже в небесній в’язниці, чекає не дочекається, коли гаолян дозріє. День їй роком здається.
Але ось нарешті настала осінь, гаолян почервонів. Висять на стеблах султани пухнасті. Одне стебло помітніше за всі, такого ніхто й не бачив — товсте, високе, на ціле дерево буде. Зібрав юнак гаолян, відніс додому, а найвище, найтовстіше стебло на полі залишив. Виросло воно за ніч аж до хмар. Побачив його Ван Сань, обхопив руками, став підніматися на небо.
Ось і Небесний палац. Вийшли назустріч Ван Саню шість дівчат, на всіх однакові сукні.
Запитує старша:
— Хто ти такий і навіщо пожалів?
Відповідає Ван Сань:
— Я — чоловік Ці-цже, шукаю свою дружину.
Зраділи тут дівчата, всі разом вигукнули:
— Значить, ти і є чоловік нашої молодшої сестри?
Відповідає Ван Сань:
— Так, я її чоловік!
Говорить старша сестра:
— Побачили ми, що гаолян почервонів, і вийшли тобі назустріч. Сестричка наша в небесній в’язниці страждає. Та й оленя туди замкнули за те, що він тобі вісточку від неї передав. Зараз ти їх все одно не побачиш, тому сховайся поки…
Щойно вона це сказала, як на дорозі з’явився безсмертний старець. Іде, кульгає, на посох спирається.
Показав старець посохом на юнака, запитує дочок:
— Що за людина така, звідки з’явився?
Відповідає старша:
— Він прилетів із Землі на Небо!
«Мабуть, цей юнак умілий, раз зумів прилетіти на Небо», — подумав так старець і питає:
— Ти навіщо прийшов?
Відповідає Ван Сань:
— Я ваш зять, прийшов висловити свою повагу й забрати додому дружину, вашу сьому дочку.
Почув це старець, похилив голову, потім усміхнувся лукаво й питає:
— Хей, хей! Значить, ти і є Ван Сань?
Відповідає юнак:
— Він самий!
А старець тим часом задумав Ван Саню загадку загадати, наказав принести плуг і каже:
— Чув я, що ти майстер орати! Бачиш, на стіні трава виросла? Ну-ка, переори її! Зумієш — віддам тобі дочку, не зумієш — іди геть!
Сказав так дід і пішов кульгаючи дорогою.
Поле переорати — кращого орача, ніж Ван Сань, і не знайдеш! Але як переорати стіну? Зовсім був зажурився Ван Сань. Тут старша із сестер і каже:
— Не журися, брате! Я тобі допоможу.
Дунула вона на ноги Ван Саня раз, дунула другий, і юнак без зусиль став на край стіни, взявся за плуг і вмиг переорав усю стіну.
Незабаром повернувся старець, бачить — на стіні й травинки не лишилося, думає собі: «А хлопець і справді умілий». І вирішив старець ще одне завдання юнакові дати. Наказав він принести один доу висівок і каже Ван Саню:
— Бачиш ці висівки? Сплети з них мотузку. Зумієш — віддам тобі дочку. Не зумієш — йди геть!
Так сказав старець і пішов, кульгаючи, дорогою.
З пеньки чи з трави вити мотузку — кращого майстра, ніж Ван Сань, і не знайдеш. Але як сплести мотузку з висівок? Зовсім уже зажурився Ван Сань, але тут старша сестра тихенько йому каже:
— Не журись, брате! Я тобі допоможу.
Дунула дівчина на висівки, взяла жменю і почала мотузку вити. Сплела трохи, віддала Ван Саню. Став юнак далі вити, і вмиг мотузку сплів.
Повернувся старець, побачив мотузку, а вона гладка та слизька. Що тут скажеш? Не змирився старець, нове завдання дав юнакові і каже йому:
— Гаразд! Сьогодні відпочинь, а завтра підеш на Мавпячу гору, добудеш для мене небесний барабан. Зумієш — віддам тобі дочку, не зумієш — йди геть!
Так сказав старий і пішов, кульгаючи, дорогою.
Ще більше зажурився Ван Сань і думає: «Як добути небесний барабан?» Але тут підійшли до нього всі сестри разом: третя, четверта, п’ята, шоста, і кажуть:
— Не журись, зяте. Ми тобі допоможемо.
Третя сестра дала юнакові мішок з парусини, четверта сестра — сокиру, п’ята сестра — кресало, шоста сестра — голку. Розповіли вони юнакові, що робити і як бути, щоб небесний барабан здобути, і як потім вчинити. Наказали не балакати, веліли мовчати, щоб уникнути лиха й залишитися живим.
Почув це Ван Сань, злякався, але що поробиш? Треба виручати Ці-цзе!
Щойно розвиднілося, зібрався Ван Сань у дорогу, попрощався з свояченицями і вирушив на Мавпячу гору.
Підійшов юнак до гори, руками за колючий терен ухопився, ногами в каміння впірнув — і ліз угору. Вже руки у нього в крові подряпані, ноги в крові стерті, одяг у шматки порваний, а він знай лізе та лізе. Ось нарешті і вершина!
Сховався юнак у заростях, оглянувся. Куди не глянь — мавпи граються та скачуть. Небесний барабан на високому дереві висить, мавпи його стережуть. Раптом помітив юнак яму, спустився в неї, повалявся, увесь у глині виліз, сів на камінь, на сонечку сушиться.
У цей час мавпи з гори до гірського потоку митися побігли, побачили Ван Саня, прийняли його за глиняного бодхісатву, схопили його, кожна до себе тягне. Притягли до небесного барабана, поставили поруч і давай перед ним поклони бити. Плоди з дерева зірвали, склали біля ніг Ван Саня і — пень-пень-пень, пень-пень-пень — побігли. Одну стару мавпу залишили стерегти небесний барабан.
Витягнув тут Ван Сань із-за пазухи мішок з парусини, рукою поманив мавпу і гукнув:
— Живо в мішок лізь!
Мавпа й думати не стала, стрибнула в мішок, а Ван Сань взяв та й зав’язав його. Миттю на дерево виліз, зняв барабан, навантажив на спину і побіг геть. Мавпи одразу пропажу помітили, заклопоталися, загули, наче бджоли в вулику, і кинулися навздогін за юнаком.
Дун-дун-дун — біжить Ван Сань; пень-пень-пень — мчаться за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи близько, кинув на землю сокиру. Вмиг бурхлива річка розлилася, дорогу мавпам перегородила.
Хуа-хуа-хуа — зашльопотали мавпи лапами по воді, пустилися вплав.
Дун-дун-дун — біжить, що є сили, Ван Сань; пень-пень-пень — мчаться за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи ще ближче, кинув на землю кресало, вмиг за його спиною висока гора виросла, дорогу мавпам перегородила.
Ци-лю-лю, ци-лю-лю — лізуть мавпи на гору.
Дун-дун-дун — біжить Ван Сань; пень-пень-пень — мчаться за ним мавпи. Бачить юнак, що мавпи його наздоганяють, кинув на землю голку. Вмиг виросли за його спиною блискучі скелі — ножі гострі, шлях мавпам перегородили.
Блищать скелі — ножі гострі, не злізти на них мавпам.
Утік Ван Сань від мавп, прийшов до Небесного палацу. Зустріла його старша сестра, дістала з бавовняної коробочки вату, наказала Ван Саню вуха заткнути та палицю міцну приготувати. Ван Сань так і зробив.
А безсмертний старець нічого не знає, сидить та радіє: «Гей, гей! Не повернеться Ван Сань живим, розірвуть його мавпи».
Щойно він так подумав, раптом Ван Сань увійшов у кімнату, барабан на спині несе. Побачив старець — зять живий повернувся і барабан приніс, ще більше розлютився, вирішив на смерть оглушити юнака і каже:
— Давай я перевірю, справжній барабан ти приніс чи ні!
Підняв старець свій посох та як ударить по барабану. Дон! — гримнув барабан; ша-ша-ша — посипалися з дерев листя. «Ну, — думає старець, — оглушив я Ван Саня до півсмерті!»
А Ван Сань каже, ніби нічого й не сталося:
— Ну-ка, вдарь сильніше! А то я не чую!
Здивувався старець, ударив ще сильніше:
Дон! — грюкнув барабан; ге-ча! ге-ча! — задрижали стіни. «Ну, — думає старець, — якщо й цього разу він живий залишиться!..»
А Ван Сань знову, ніби нічого, каже:
— Ну-ка, вдарь сильніше! А то я не чую!
А старець як ударив два рази по барабану, так у нього в голові закрутилося. Де вже йому третій раз ударяти?!
— Не можеш? — каже Ван Сань. — Дай я спробую. — Підняв Ван Сань посох. Дон-дон-дон — забив у барабан. Захиталося небо, земля заходила ходуном, перекинувся навзнаки злий старець і дух випустив.
Зламав Ван Сань залізні ворота небесної в’язниці, зняв з Ці-цзе кайдани, дістав свою флейту і радісний разом із дружиною спустився до людей.
Шість сестер разом із ними спустилися на землю і знайшли собі працьовитих чоловіків. Плямистий олень теж спустився до людей, і всі вони на землі зажили радісно та щасливо.
Інші казки
