Покараний монах

Одного разу монаху сподобалася дружина селянина. І ось навесні, коли селянин у полі розсаду висаджував, підійшов до нього монах, постояв, помовчав, а потім каже:

— Сину мій, важко, мабуть, цілих три, а то й чотири місяці поспіль у полі працювати, мозолі натирати. Де вольготніше нам, монахам, живеться: читай собі молитви, бий у дзвін та мандруй, куди хочеш. Благодать! Живемо у високому храмі, до неба ближче, від землі далі, не те що ви, смертні!

Вислухав селянин монаха й думає: «І справді життя у монахів вільготне», — і вирішив теж у монахи податися. Повернувся додому, усе, як є, дружині розповів. Почула дружина, що надумав чоловік монахом стати, давай його лаяти:

— Дурню ти старий! Адже настраждаєшся, цілими днями сидітимеш у монастирі. Та хіба всидиш ти без діла?! Воістину, побачив ти, як монахи паляниці їдять, та не примітив, як вони постриг приймають. Викинь із голови цю мрію!

Думає селянин: «А дружина-то ж права», — і розхотілося йому в монахи йти.

Наступного дня знову пішов селянин у поле працювати. Незабаром полудень. Зібрала дружина обід — миску рисового супу з галушками, — чоловікові в поле віднесла. Сіли вони на межі, галушку за галушкою паличками з супу витягають, їдять.

А монах тут як тут. Дивиться, як милуються селянин із дружиною, заздрість його бере. Ще більше розігралася в ньому кров! Пройшов він раз, пройшов другий, а жінка й голови не повернула. Примітив селянин, що монах на його гарну дружину поглядає, одразу зрозумів, у чому річ, і вирішив його проучити.

Поїли вони. Зібрала дружина миски та палички в кошик, до дому пішла. Підійшов тут монах до селянина, питає:

— Ну, як? Підеш у монахи? Вчора ми з тобою про це розмовляли.

Відповідає селянин:

— Я-то не проти, дружина не згодна. Ось якби торгівцем стати, тоді інша справа.

Зрадів монах і каже:

— Що ж, займися торгівлею!

— А гроші де взяти?

— Я тобі в борг дам, навіть відсотків не візьму. З першого прибутку повернеш. Найкраще відкрити дріб'язкову крамницю. Дуже вигідне діло. То ж вирушай якнайшвидше за товарами.

Зрадів селянин і каже:

— Коли й справді грошей даси, дякую! А принесеш коли?

Бачить монах, що його завітне бажання ось-ось виконається, вирішив не гаяти часу і каже:

— Справа термінова. Я зараз за грошима побіжу!

Висадив селянин ще кілька кущиків розсади, додому повернувся.

Лише поїв, входить монах, двісті срібних юанів несе. Запросив його селянин сісти, наказав дружині чай приготувати. Дружина одразу зрозуміла, у чому тут справа, вирішила чоловікові допомогти. Заварює чай, сама на монаха поглядає лукаво, а в нього аж серце замирає.

Каже селянин:

— Побалакав я з дружиною, вона згодна. Завтра ж у дорогу вирушу, через місяць повернуся, за все тебе віддячу.

Відповідає монах:

— Яка ще подяка! Що за церемонії!.. Адже ми друзі!

Посидів монах недовго, попрощався і пішов.

Зібрала дружина чоловіка в дорогу, на світанку вийшов він із дому.

Монах, лише смерклося, кинув усі справи, до дружини селянина пішов. Сидять вони, розмовляють, сміються. Монах лише й чекає нагоди, щоб про почуття заговорити. Та ніяк не наважується. Дуже недоступний у жінки вигляд, аж «кістки м'якшають і м'язи слабшають», як це у прислів'ї говориться, слова в горлі застрягають. А жінка взяла раптом монаха за руку, нагору повела. Але лише хотів він її обійняти, хтось із усієї сили у ворота застукав. Тремтить монах від страху, одразу зрозумів, що чоловік повернувся. Сховала жінка монаха у порожній скриню для рису, де сьогодні терен тримали. Вп'ялися колючки в товстого монаха, а він терпить, охнути боїться.

Тим часом жінка вниз спустилася, відчинила ворота, разом із чоловіком нагору піднялася.

Каже чоловік:

— Човен наш потонув, ось я й повернувся. Та ще й злодії напали, двісті юанів забрали, які мені монах дав. Не пощастило! Краще мені, як і раніше, у полі працювати. Не знаю лише, як із боргом бути? Ось! Придумав! Віддам-но я монаху в рахунок боргу цю скриню для рису!

Лягли чоловік із дружиною і ніби нічого не сталося, заснули. Лише тепер зрозумів монах, що вони задумали. Цілу ніч у скрині промучився, а на ранок покликав селянин двох монастирських служок, попросив їх віднести монаху скриню. Проділи служки жердину в кільце на кришці скрині, підняли її і, зігнувшись у три погибелі, потягли до храму. Несуть, а скриня на жердині розгойдується з боку в бік. Підійшли до храму, раптом чують — всередині хтось кричить:

— Обережно! Боляче! Ой-ой-ой! Відкрийте швидше!

Того ж часу підняли служки кришку. Що за диво! У скрині настоятель сидить увесь у синцях та кровопідтіках.

↑ Догори

Покараний монах

Інші казки