Хустка жебрака
Багато-багато років тому жив у Китаї один багатій. Давно вже відомо, що всі багатії жадібні та злі, але цей багатій був настільки жадібний, настільки злий, що гіршого за нього в Китаї не було. Дружина цього багатія була така сама зла й жадібна. І якщо до воріт їхнього дому підходив жебрак, вони спускали назустріч йому ланцюгового пса.І ось ці люди купили собі рабиню. Вони шукали, звичайно, найдешевшу рабиню, а найдешевшою виявилася найнекрасивіша дівчина. Злі багатії прозвали свою служницю мавпою.
У домі то й чулося:
— Мавпо, прибери!
— Мавпо, принеси!
— Мавпо, побіжи!
— Мавпо, подай!
А якщо дівчина була недостатньо спритною, господарі били її палицями й морили голодом.
Одного разу, коли багатії пішли в гості, до їхнього дому підійшов бідняк. Він звернув руки до неба й простонав:
— Я вмираю від голоду. Врятуйте мене!
Служниця почула стогін і впустила жебрака в дім.
У неї давно вже був зібраний маленький мішечок рису. Вона простягнула мішечок біднякові й сказала:
— Я збирала цей рис зернинка за зернинкою в соломі, якою топлю піч. Але якщо господар дізнається, що я подала тобі милостиню, він побитиме нас обох. Благаю тебе, йди швидше.
Жебрак швидко сховав рис у торбу і, прощаючись з доброю рабинею, простягнув їй невелику рожеву хустку.
— Витирай цією хусткою на світанку своє обличчя, — сказав він і вийшов із хати.
Але в цей час повернулися з гостей багатії. Побачивши жебрака, господар почав кричати на служницю:
— Як смієш ти приваблювати до нашого дому жебраків, брудна мавпо! Я побитиму і тебе, і цього обірванця!
І багатій обернувся, щоб схопити бідняка, але жебрак кудись зник. Ніхто не помітив, коли він встиг утекти. Ще сильніше розлютився багатий скнара. Він схопив батіг, яким карав ланцюгових псів, і почав бити рабиню. Даремно благала дівчина про милість. Багатій безжально її побив.
Тільки на світанку прийшла до тями нещасна дівчина. Вона згадала про хустку, що дав їй жебрак, і витерла нею обличчя.
Три дні поспіль витирала вона рожевою хусткою своє потворне обличчя.
А на четвертий день, коли рабиня підійшла вранці до дзеркала, вона мимоволі скрикнула: з дзеркала на неї дивилася справжня красуня. Рожева хустка жебрака здійснила чудо: потворна дівчина перетворилася на надзвичайну красуню.
Коли господар і його дружина побачили свою рабиню, вони довго не могли прийти до тями від злості та заздрості.
— Відкрий нам свій секрет — і ти отримаєш свободу, — сказав хитрий багатій.
Ах, як же забилося серце рабині! За свободу вона готова була віддати все. Що може бути бажанішим за свободу! І вона покірно простягнула своїм мучителям рожеву хустку, розповівши, як треба нею користуватися.
Цього тільки й хотіли багатії. Вони відіслали рабиню на кухню, а щоб вона не втекла, спустили з ланцюга лютих псів.
На світанку багатій і його дружина витерли свої обличчя рожевою хусткою й міцно заснули. Вони відкрили очі, коли сонце стояло вже високо, і, поглянувши один на одного, з ревом кинулися до дзеркала. У дзеркалі відобразилися дві потворні волохаті мавпи.
— Нас обдурила рабиня! — завив багатій. — Біжимо на кухню: я розірву її на шматки! Я кину її на розтерзання псам!
І обидві мавпи помчали на кухню. Але як тільки собаки побачили мавп, вони з гучним гавкотом і гарчанням накинулися на них. У страху мавпи вистрибнули у вікно і перестрибнули через паркан свого дому. Тоді всі собаки, що бігали вулицею, з гавкотом погналися за цими мавпами. Багатії в жаху неслися вперед, нічого перед собою не бачачи. Вже давно затих собачий гавкіт, а вони все бігли й бігли, рятуючись від страшної смерті.
Нарешті вони опинилися в густому лісі, серед зграї інших мавп. Тут їм і довелося залишитися до кінця своїх днів.
Ви, звичайно, запитаєте: що ж сталося з рабинею?
Все склалося якнайкраще. Дівчина вийшла заміж за доброго, працьовитого селянина і щасливо жила з ним до глибокої старості.
Інші казки
