Про кажанів

Колись, давним-давно, кажан жив у лісі, так само як і птахи. Щоранку, ледве з’являлося сонце, він вилітав із свого гнізда, співав пісні та шукав собі їжу.

Одного разу через якесь зернятко посварилися сорока й ворона. Ворона стверджувала, що вона перша побачила це зерно, а тому воно має належати їй, сорока ж говорила, що зерно знайшла вона і нізащо не віддасть його вороні.

Ні та, ні інша не хотіли поступатися одне одному, підняли крик, а потім почали битися. У розпалі бійки вони не помітили, як вилетіли з лісу й загубили зернятко.

Кажан під час цієї сварки сидів неподалік на дереві. Як тільки бійниці відлетіли, він тихенько спустився вниз і з’їв зерно. А потім, весело співаючи, почав літати лісом.

Підлетівши до гнізда ворони, він побачив, що та сидить сердита-пресердита. Їй, мабуть, нелегко дісталося в бійці: дзьоб посинів, обличчя спухло.

— Сестрице, — тихенько заговорив з нею кажан, — ми ж з тобою старі друзі, зовсім як рідні. Тому я й хочу розповісти, як тебе зараз лаяла сорока: і чорна ти, і смішна, і дурна, та ще й каже, що не слід було тобі красти її зерно.

— Ах, вона негідниця, нахабка, — обурилася ворона, — я буду не я, якщо не закльую її!

Кажан удав, що теж розсердився, сказав щось погане про сороку й відлетів. А потім, підлетівши до гнізда сороки, він заговорив:

— Сестрице сороко, а сестрице сороко! Ми ж з тобою старі друзі, зовсім як рідні. Тому я й хочу розповісти, як тебе зараз лаяла ворона: і нахабка ти, і негідниця, та ще й сказала, що закльове тебе.

Почувши це, сорока від гніву слова не змогла вимовити. Кажан поспівчував їй, вилая ворону й відлетів.

Відтоді сорока й ворона стали ворогами. Але й та, й інша вважали кажана своїм другом і завжди запрошували його до себе в гості.

Цар птахів — фенікс, дізнавшись про сварку сороки й ворони, вирішив примирити їх. І ось одного разу рано вранці зібрав він у лісі всіх птахів. Був тут і кажан. Останніми прилетіли ворона й сорока. Глянули вони одне на одного — і спалахнули обидва від гніву. Фенікс захотів, щоб спочатку вони самі розповіли про причину сварки, а потім уже говорили інші птахи.

Ворона розповіла, як вони посварилися через зерно й як сорока називала її і чорною, і смішною, і дурною.

— Я цього не говорила, — не витримавши, перебила її сорока, — ось вона мене лаяла і нахабкою, і негідницею, і погрожувала закльовувати.
— Якби ти перша не лаяла мене, я б цього не робила, — сказала ворона.

І вони почали сперечатися, хто кого перший почав лаяти. Від крику вони почервоніли, а горла їх роздулися.

Довго слухав їх фенікс і нарешті вирішив: нехай кожна з них наведе свідка, щоб довести свою правоту.

— Кажан, ось свідок! — одностайно вигукнули ворона й сорока.

Усі подивилися на кажана, очікуючи, що він скаже. Але той зрозумів, що потрапив у пастку, і не вимовив ні слова. Він похилив голову, густо почервонів і відлетів.

Тоді всім стало ясно, хто був винуватцем ворожнечі сороки й ворони. А ті зрозуміли, що їм не слід було вірити чужим словам, і знову стали друзями.

Коли всі птахи дізналися, що кажан — брехун, ніхто не захотів більше дружити з ним. А йому самому було дуже соромно. Щоб не зустрічатися з птахами, він покинув ліс і оселився під карнизом житла людини. Вдень він ховався у своєму гнізді й вилітав звідти лише ввечері, коли птахи відлітали в ліс.

Не відлучаючись далеко від гнізда, він годувався дрібними комахами. А співати зовсім перестав, бо боявся, як би його не почули птахи.

І до сьогодні кажан живе не так, як усі птахи.

↑ Догори

Про кажанів

Інші казки