Імператор і миша
Жив колись імператор, дурний був, йому лише б солодко поїсти, гарно одягнутися та народ обібрати, грошей з нього побільше отримати.І ось одного разу завелася в золотих імператорських покоях миша. Налякався государь, бо відродження мишей не бачив, і вирішив, що це нечисть якась. Зі страху в далеких покоях сховався, вже й не знаю, скільки днів у тронній залі не з'являвся. Почали сановники — військові та цивільні — раду тримати й ухвалили, що в палаці з'явився оборотень.
Час іде, бачить миша — усі бояться її прогнати: і імператор, і сановники. Зовсім знахальством зайнялася. Хвостом помахує, щодня по золотих покоях туди-сюди похажуючи, імператорський халат із драконами прогризла, пояс, нефритом оздоблений, проїла. Ще більше налякалися тут імператор та його сановники. Військові кажуть: треба знайти людину, щоб чудище зловив, цивільні радять моління влаштовувати, жертви чудищу приносити. Зовсім розгубилися государеві наближені, не знають, як тут бути, зрештою вирішили і військових, і цивільних послухати: вранці й увечері перед чудищем тричі поклон робити, на світанку й у сутінках благовоння запалювати та швидше дошки вивісити, а на дошках написати: шукаємо людей мудрих, розумних, щоб змогли звіра дивовижного зловити. Внизу мишу намалювати і приписати: «Хто зловить оборотня, отримає десять тисяч злитків золота та тисячу шматків барвистого атласу».
Побачив молодий селянин оголошення, смішно йому стало: не оборотень там намальований, а звичайна миша. І вирішив він її зловити. Встав рано, сховав у рукав великого кота, до палацу відправився. Дивиться — государь і сановники перед жертовним столом на колінах стоять, поклони б'ють. На столі миша сидить на задніх лапках, у передніх пиріжок масляний тримає, за обидві щоки уплітає. Дивиться селянин на цих дурнів твердолобих, регоче на всю глотку: не вовка налякалися, не рись, звичайної миші. Почули імператор і сановники — хтось сміється, голови повернули, а це, виявляється, селянин. Хотіли зараз же його зв'язати та судити. А селянин спокійно так каже:
— Не турбуйтеся, будь ласка, я оборотня прийшов зловити!
Сказав і кота випустив. Побачив кіт мишу, до жертовного столу кинувся, мишу на смерть загриз. Імператор і сановники аж очі вилупили, роти роззявили. Вони й миші відродження не бачили, а кота тим більше.
Узяв селянин кота на руки, пішов геть. Заметушився тут імператор: і так утримує селянина, і сяк умовляє:
— Підеш ти, а раптом знову нечисть яка з'явиться, що тоді робити! Залишайся в палаці імператора охороняти!
Селянин ні в яку. Підніс йому государь десять тисяч злитків золота, і тисячу шматків атласної матерії додав. Погодився тоді селянин звіра свого государю залишити, який котом зветься, нечисть усяку ловить.
Повернувся селянин додому, золото та парчу бідним роздав. Дізнався про це жадібний поміщик і думає: «Мені б десять тисяч злитків золота отримати та тисячу шматків атласу! Не було б багатшого за мене в Піднебесній». Чим більше думає, тим сильніше жадібність у ньому розгорається. Тоді задумав імператор наложниць у палац набрати, у всі боки людей розіслав красивих дівчат шукати. А кому охота рідну дочку государю в наложниці віддавати? Тільки багач зрадів. От, думає, удача привалила, таке раз на тисячу років буває. Дістав весільний паланкін розкрашений, принарядив дочку, до імператора повіз. А сам думає: «Ну, я-то більше золота та атласу отримаю, ніж селянин». Та всі його надії розвіялися. Привів поміщик дочку до імператора, а імператор йому й каже:
— Більше в палаці оборотнів немає, усіх кіт загриз, ось я й дарую тобі цього кота, десять тисяч злитків золота та тисячу шматків атласу віддав за нього.
Так і отримав поміщик кота замість дочки. Прикро йому й обидно, та хіба ж посміє він перечити імператору? Робити нічого, зажурився поміщик, голову похилив, із котом додому повернувся.
Інші казки
