Справедливий
Давним-давно це було, можливо, за часів Чжоу, а може, і ще раніше. Тоді всією землею між чотирма морями правив добрий, лагідний імператор, який раз на п’ять років об’їжджав Піднебесну, збирав усюди народні пісні, щоб судити за ними — як і де живе його народ, сам творив суд і розправу.Скільки несправедливих вироків знищив імператор, скільки невинних врятував, скільки сліз висушив — про це записано лише на тому світі...
Але ж не може людина жити без помилок, траплялося їх робити й імператору: то виправдає красномовного винного, то покарає того, хто не вмів виправдатися, хоч був невинний. І мучився імператор через це, бо не було в нього доброго порадника.
Була в імператора дружина: така красуня, якої ще й не бачили. Любив її імператор більше за самого себе. Думав імператор, що немає на світі людини кращої за його дружину!
Але гарна шкіра буває й у змії.
Була в імператриці велика родина. Незабаром ця родина зайняла всі важливі пости в імперії. І застогнала земля від поборів і зла...
Одного разу почув імператор, що далеко, десь на північному сході, живе в горах мудрий розумом і простий серцем чоловік на ім’я І, який за все своє життя не допустив жодної неправди. Зрадів імператор — ось кого йому треба! Послав за ним, і незабаром праведний І вже був у столиці.
Привели його до імператора, і здивувався той, що І зовсім його не боїться, а розмовляє з ним так само, як і з останнім слугою...
Зрадів імператор — нарешті він знайшов такого порадника, який ніколи не кривить душею! Дав йому імператор титул найближчого радника, поселив у палаці й радився з ним у кожній справі.
Одного разу і каже імператор своєму раднику, Праведному І:
— Боюся я, що не вся правда до мене доходить, не всіх скривджених чиновники до мене допускають. Чи так це чи ні?
— Так, государю, це так!
— Як же горю допомогти?
— Накажіть, государю, поставити перед воротами палацу скриньку з прорізом, яку ніхто, крім вас, не смів би відкривати, та ще поставте великий барабан. Нехай кожен скривджений приходить, кладе папір із своєю скаргою до скриньки та б’є в барабан. Ви почуєте, візьмете прошення й розсудите по справедливості.
Імператор так і зробив, і такі ж барабани наказав поставити перед управлінням кожного начальника по всій імперії.
Пішла слава ще більша про милосердя й доброту імператора, і люди благословляли праведного радника. Народ уже з раннього ранку товпився й гомонів біля воріт, намагаючись пробитися до скриньки й барабана, чекаючи царського рішення. Шум і галас, як на ярмарку, стояли перед палацом щодня...
Набридло це імператриці. І наказала вона, щоб палацова варта хапала кожного, хто підходить до скриньки з прошенням, і попередньо давала йому п’ятдесят ударів «бамбуками», — а потім уже дозволяла покласти прошення до скриньки й ударити в барабан.
Кількість скаржників одразу зменшилася вдесятеро...
Дізнався про це Праведний І і каже імператору:
— Недобре, государю, зробила твоя імператриця — вона народ від тебе відганяє!
Засмучений імператор пішов до імператриці й передав їй слова Праведного.
— Ні, мій супруг і повелитель, — відповіла імператриця, — ваш І цього разу не правий. Згадайте, який непристойний шум стояв перед палацом, гірше, ніж на базарі. Ви цілий день, з ранку до вечора, розбирали скарги й так втомлювалися, що більше нічого робити не могли. І скільки скарг виявлялося неґрунтовними! А тепер кількість скарг зменшилася вдесятеро, і у вас є час на інші державні справи, неґрунтовних скарг майже немає... Правосуддя ж від цього не страждає, бо кожна людина, яка бажає довести правоту своєї справи, звичайно, погодиться зазнати незначного попереднього тілесного випробування. Тепер судіть самі, хто правий — я чи радник І?
Ці слова були сказані таким мелодійним і переконливим голосом, супроводжувалися таким ніжним поглядом, що важко було їм не повірити... Новий порядок прийому прошень залишився в силі, попри протести І.
Але поступово до І стали надходити скарги іншим шляхом, не через царську скриньку. Змістив імператор, за доповіддю І, усіх поганих чиновників і покарав їх, попри заступництво імператриці. Не знав імператор, що всі покарані були в родинних зв’язках із родом, з якого походила імператриця, або їхні близькі та слуги. Ось чому прямим, звичайним шляхом скривджені боялися на них скаржитися.
Возненавиділа імператриця Праведного, але нічого зробити не могла: дуже вже імператор поважав і шанував І за його справедливість.
Усе йшло, здавалося, добре. Але була в імператора таємна рана, біль від якої не могли знищити ні вдячність народу, ні мудрість І, ні любов імператриці. Цей біль був — відсутність сина-наступника, якому він міг би передати після себе своє царство.
Довго зберігав імператор своє горе в собі і нарешті порадився з І.
— Государю, — відповів радник, — і закон, і звичай, і здоровий розум кажуть одне: якщо дім із глини не міцний — збудіть його з каменю, якщо у вашому саду на одному дереві немає плодів — шукайте їх на іншому...
— Я й сам думав про це, — сказав імператор, — але не хотів би образити імператрицю!
— Імператриця залишиться, як і раніше, імператрицею й першою дружиною, і жодних привілеїв не втратить. Але государиня й сама зрозуміє, що її справа — приватна, а ваша — державна... Дайте, государю, певний час государині, і якщо вона по закінченні його не дасть вам надії, то знайдіть государині помічницю!
Невідомо як, але імператриця якимось чином дізналася чи здогадалася про пораду І. Тоді вона ще більше возненавиділа його...
Але незабаром доля їй посміхнулася. Вона почала повніти... Зрадів імператор, бо дійсно щиро й глибоко любив свою прекрасну дружину.
Минуло трохи часу — сімейні справи імператора йшли якнайкраще. Але одне побоювання турбувало імператора: а раптом у нього буде не син, а дочка? Тривога його все зростала — і нарешті він вирішив послати по великого лікаря, який за одним пульсом міг визначити будь-яку хворобу. Дізнатися ж стать ще не народженої дитини для нього, звичайно, не становитиме жодної праці...
Лікар прибув. Щоб не бентежити його своєю присутністю, не лише імператор не був присутнім на прийомі лікаря імператрицею, але й жоден чоловік. Імператриця прийняла лікаря не в парадних кімнатах, а у своїй особистій спальні, і в присутності лише кількох своїх улюблених придворних дам.
Імператор дуже боявся, чи будуть дотримані всі пристойності при незвичайній появі чоловіка на жіночій половині. Тому сам імператор, нікого не попередивши, направився таємним ходом на половину імператриці. Він знав, що в одній ніші цього ходу є секретне віконце в спальню імператриці, так замасковане з боку кімнати прикрасами, що про його існування жодна з палацових жінок не знала. Імператор підійшов до віконця, привідкрив кришку, що його прикривала, і притулився оком...
Перед ним відкрилася незвичайна картина. Кімната була перегороджена великою ширмою. По один бік ширми на колінах стояв лікар, а біля нього в простих сукнях — дві чи три наближені дами імператриці. По інший бік ширми сиділа улюблена дама його дружини в сукні імператриці. Вона простягнула руку на той бік ширми, і лікар через товстий шовковий матеріал щупав пульс, не наважуючись доторкнутися до оголеної «августійшої», як він думав, руки. А імператриця, також у простій сукні служниці, стояла осторонь... Через деякий час лікар закінчив огляд. Тоді дама, одягнена як імператриця, віддала якесь розпорядження, і, о диво! Імператриця сама підійшла до лікаря і простягнула йому руку... Лікар взяв її, пощупав пульс, сказав щось, і потім його відпустили.
Імператор повернувся до себе і наказав покликати лікаря:
— Ну, знаменитий лікаре, як здоров'я государині?
— Великий государю! Немає сумніву, що вже три місяці, як ви є батьком!
— Хто ж у мене буде — син чи дочка?
— Государю, я можу помилитися, я навіть напевно помиляюся, але я думаю, що буде дочка!
На подив лікаря, ця новина не дуже засмутила імператора. Він спокійно запитав у лікаря:
— А крім імператриці ви більше нікого не оглядали?
— Так, государю, — відповів лікар, — я за наказом імператриці оглянув потім одну з придворних дам, яка говорила, що теж готується дати життя дитині.
— Ну, і що ж ви знайшли?
— Немає сумніву, государю, що ця дама сильно помиляється. У неї занадто велика печінка, тому у неї ніколи не могло бути дитини!
Імператор здригнувся і швидко запитав:
— Ну а чи будуть у неї діти після?
Лікар помітив рух імператора і вирішив, що це — одна з його улюблениць, тому він поспішно відповів:
— Звичайно, звичайно, можуть бути, навіть напевно можуть бути... Тільки їй ніколи не потрібно бачити іншу жінку в цікавому положенні, тоді й у неї може бути дитина!
Імператор щедро нагородив лікаря і відпустив його, а сам потім довго ходив задумливий і сумний. Невідомо, що він сказав імператриці, але тільки вона після цього перестала товстіти, а її улюблена дама, яка вдягала її сукню, зникла з палацу.
Тоді ненависть до І заповнила все її істота. Бо хто ж, крім нього, міг дізнатися і донести імператору про те, що вона хотіла розіграти комедію материнства і оголосити своїм власним ту дитину, яка мала народитися у її придворної дами?!
Перестала імператриця гуляти, стала погано їсти і спати, часто стала плакати і бити не лише свої дрібнички та дорогоцінні вази, але навіть і своїх придворних дам. Нарешті вона зовсім захворіла і лігла.
Імператор занепокоївся — хотів знову послати по знаменитого лікаря. Але імператриця категорично відмовилася.
— Яких хочете лікарів кличте, тільки його не хочу! Приходили лікарі й мудреці, давали поради і лікували імператрицю. Але ніщо не допомагало, і їй ставало все гірше і гірше. Нарешті імператриця каже чоловікові:
— Государю! Я хочу з вами попрощатися, бо я скоро помру! Імператор був у розпачі:
— Невже ж ніхто у всій імперії не знає, як вилікувати твою хворобу?
— Ні, є спосіб, але тільки ви, государю, не побажаєте його застосувати!
— Немає нічого на світі, — гаряче заперечив імператор, — чого б я не зробив, аби ти була здорова!
— Ну добре, — відповіла імператриця, — я знаю, що ви своєму слову не зміните... Сьогодні в сні мені явився Великий Дух і сказав: якщо хочеш бути здоровою — випий кров із серця Справедливого І. Я знаю, відчуваю, що якщо ви, государю, дасте мені це серце — я одразу одужаю, а не дасте — я скоро помру!
Вражений імператор пішов від дружини, покликав Справедливого, якого він, як і раніше, високо цінував, і розповів йому все, що сказала імператриця.
— Государю, — спокійно сказав І, — якщо моє серце може принести користь государині — беріть його!
Довго вагався імператор, але, нарешті, бачачи, що дружині стає все гірше і гірше — наважився... Справедливому вирізали серце — і гаряче, тремтяче, принесли імператриці... І справді: імператриця одразу одужала і стала ще веселішою, ще кращою, ніж раніше.
А Справедливий? Він не помер. Правда, з того часу його більше ніхто не бачив у столиці, але в Чан-бо-шанських горах, кажуть, його потім часто бачили, хоча він був і без серця. І багатьом він допомагав, хто до нього звертався, але всім — по-різному: одному більше, іншому — менше. А деяким і зовсім відмовляв, навіть у пораді, хоч би в них була велика потреба: це в тому випадку, якщо вони не заслуговують на допомогу. І робив це Справедливий І так вірно, так точно, так справедливо, — як не робив навіть раніше, коли жив у столиці...
Помер імператор, померла імператриця, всі про них забули. А барабани, що поставив І — залишилися, їх і зараз можна побачити біля воріт кожного яминя. Але, щоб вони своїм гуркотом не надто турбували наших милостивих начальників, їх тепер роблять із цільного каменю.
Ви питаєте, чому І став ще справедливішим, ніж раніше? Тому що досконала справедливість може існувати лише за відсутності серця.
Інші казки
