Волопас і ткачиха

Жили колись два брати. Старший одружений, молодший холостий. Від зорі до зорі працює молодший у полі. На світанку встане, похльоскає прокислого рисового відвару, йде в поле, до обіду спини не розгинає, в обід знову відвару поїсть, до пізнього вечора працює. А старший брат із дружиною вдома сидять, різними стравами ласують.

Оре якось молодший брат, раптом старий віл йому й каже:

— Ню-лан, ти додому обідати підеш?

— Я б пішов, та боюся, залають, якщо повернуся рано.

— А ти не бійся, іди!

— Як же я піду?..

— А так… Бачиш на тому краю поля великий камінь? Допрацюємо до нього, і плуг зламаємо.

Підійшли вони до великого каменю. Віл як розбіжиться, а Ню-лан йому допомагає, плуг підштовхує, потім як дерне його назад — затріщав плуг, у щепки розлетівся. Пішли вони додому.

Невістка якраз пельмені готувала. Побачила вона дівера і каже ласкаво:

— Сідай, братець, їж швидше, я вже хотіла посилати за тобою!

А старший брат питає:

— Ти чого так рано повернувся?

— Плуг зламався.

Нічого на це не відповів старший брат. А молодший сів і давай пельмені їсти.

Пішов Ню-лан на другий день орати. Стало час до обіду наближатися, віл і каже йому:

— Ню-лан, в обід усі люди пампушки їдять.

— Не піду я сьогодні додому!

— Та ти не бійся, іди.

— Як же я піду…

— Бачиш на тому краю поля великий камінь? Допрацюємо до нього, соху розіб'ємо, додому підемо.

Підійшли вони до великого каменю. Віл як розбіжиться, а Ню-лан йому допомагає — дернув він соху назад: пинь! Затріщала соха, у щепки розлетілася. Пішли вони додому.

Побачила дівера невістка і давай лаяти:

— Ах ти, безмозклий чорте, знову в таку рань прийшов обідати!

Питає старший брат:

— Ти чого так рано повернувся?

— Соха зламалася.

Усміхнувся старший брат і каже:

— Учора плуг зламав, сьогодні соху, мабуть, не хочеться тобі в полі працювати. Завтра тебе відділю!

Тут якраз невістка пампушки принесла, на парі спекті. Нічого не відповів Ню-лан братові, за їжу взявся.

Пішов Ню-лан на третій день орати. Стало час до обіду наближатися, віл і каже йому:

— Ню-лан, сьогодні на обід пиріжки, в олії смажені. Підемо додому.

— Не можу я! Брат учора погрожував відділити мене!

Відповідає віл:

— Не бійся, іди додому. Рано ти повернешся, пізно — все одно ділитися.

— А що я скажу, якщо зараз повернуся?

— Скажеш — ручка від сохи зламалася, а ми її зараз об камінь розіб'ємо.

Підійшли вони до великого каменю, розбігся віл, а Ню-лан йому допомагає, — як дернув назад: кеча! Треснула соха, відломилася від неї ручка. Став Ню-лана віл повчати:

— Накоши трави германь, візьми охапку. Прийдемо додому, кинь її мені, тільки їсти її я не стану, ти пообідай, після підійдеш до мене і скажеш:

Траву германь не їсть мій старий віл,
І кислий рис мені так не по нутру!
Тростину зелену любить старий віл,
А я люблю пампушки на парі.

Коли брат виділить тобі частку, ти нічого не бери, попроси тільки старого вола, стару телегу та мотузку з вузлами.

Побачила невістка, що Ню-лан знову рано повернувся, розлютилася і давай його лаяти:

— Ах ти, безмозклий чорте, знову в таку рань прийшов! І як тільки ти про пиріжки пронюхав?

Побачив старший брат зламану ручку від сохи, від злості слова вимовити не може.

А пиріжки зарум'янились, так і шиплять в олії, пора їх до столу подавати! Нічого не відповів Ню-лан братові, за їжу взявся. Ходить навколо нього невістка, злиться, поглядає злісно. Ню-лан наївся, вийшов у двір, став перед волом і каже:

Траву германь не їсть мій старий віл,
І кислий рис мені так не по нутру!
Тростину зелену любить старий віл,
А я люблю пампушки на парі.

Почула це невістка та як закричить у серці:

— Чорте безмозклий, балакати — це ти майстер, а як за діло візьмешся, все у тебе з рук валиться.

Зліз старший брат з кана, пішов людей скликати, щоб свідками при поділі були.

Питає невістка:

— Ти що візьмеш, братець?

— Нічого мені не треба, тільки старого вола, ламану телегу та мотузку з вузлами.

— А рису не візьмеш?

— Не візьму!

Не став Ню-лан чекати брата, гукнув волу: «Поїхали!» — запряг телегу і поїхав.

Вибралися вони за околицю, Ню-лан і питає:

— Куди ж нам тепер путь тримати?
Відповідає віл:

— Прямо на південь.

А довга-предовга дорога, яка була перед ними, якраз і вела на південь.

Їхали вони, їхали, і лише до вечора добралися до ущелини. Дивляться — струмочок біля самого входу чистий, прозорий.

Говорить віл:

— Ну, чи не благодать! Захочеш пити — вода поруч. Захочеш їсти — трава під ногами. Розпряжи-но мене, а сам відпочинь он на тому великому чорному камені!

Пішов віл у ущелину, повільно йде, зелену травичку жує, похрустує. А Ню-лан голодний на камені сидить.

Говорить Ню-лан:

— Добре тобі, віл, ти й наївся, ти й напився. А мені як? Хотів я рису трохи з собою взяти, та ти не велів. Що ж мені тепер робити?

Промурчав віл: іґе-ґуай, повернув назад, питає:

— Ти їсти хочеш? Іди туди, де дорога повертає, купи їжі, якої хочеш, а витрати на мене запиши.

Пішов юнак, куди йому віл сказав, наївся досита. Питають його:

— На кого записати?

Відповідає юнак:

— На старого вола запишіть.

Задоволений повернувся Ню-лан. Віл його й питає:

— Добре поїв?

— Ай-я, краще некуди!

— А тепер слухай, — говорить віл, — завтра, сьомого дня сьомого місяця, розчиняться Південні ворота неба, і онучки Ван-му вийдуть прати свій одяг. Сядуть вони в ряд, і сьома з заходу буде Чжи-нюй — Небесна ткаля. Як розвісить вона свій одяг сушити, стягни його тихенько та сховай. А будеш віддавати, кликни мене тричі, я миттю з'явлюся. Інакше вона втече від тебе.

Усю ніч Ню-лан не спав, боявся пропустити небесних фей. Раптом чує тихий скрип — хуа-ла-ла, — це розчинилися Південні ворота неба, з воріт зграя голубок вилетіла, білі-пребілі. Підлетіли вони до ущелини, там якраз річка текла, на берег опустилися, красунями-дівчатами обернулися. Сіли дівчата на камені біля води, прати почали. Помітив Ню-лан, яка з дівчат сьома з заходу, взяв та й сховав її плаття.

Побачила Чжи-нюй юнака, одразу здогадалася, що це він узяв її плаття, і говорить:

— Навіщо ти взяв моє плаття? Віддай. Чуєш? Віддай!

Ню-лан не віддає.

Тим часом шість сестер висушили свій одяг, стали додому збиратися, питають сьому сестру:

— А ти, сестричко, чому додому не збираєшся?

— Не можу. Хтось стягнув моє плаття.

Обернулися шість сестер білими голубками, полетіли в небо. Підлетіли до небесних воріт, назад повернулися, сьому сестру кличуть:

— Швидше, сестричко! Зараз ворота зачинять!

Тут якраз червонолиций хлопець з'явився, як закричить:

— Гей! Поспішайте, кому додому треба!

Крикнула у відповідь Чжи-нюй:

— Ну і нехай зачиняються! Я ж не можу без плаття повернутися!

Заскрипіли небесні ворота і справді зачинилися.

Ню-лан як сидів, так і сидить на камені. Підійшла до нього Чжи-нюй і говорить:

— Я тобі дружиною стану, тільки віддай плаття!

Ню-лан не віддає.

Тоді Чжи-нюй говорить:

— Давай дім будувати, а то замерзнеш під відкритим небом!

Відповідає Ню-лан:

— А з чого будувати, коли навколо ні поліна! Так і будемо сидіти.

— Ні, не будемо. Посунься трохи, сядь на краєчок! Очі заплющ.

Сказала так Чжи-нюй, швидко витягла з вишитого гаманця узорчату хустинку, розстелила, подула, і в той же миг дім перед нею виріс.

Говорить дівчина:

— Відкрий очі!

Відкрив Ню-лан очі, дивиться — дім стоїть, зрадів, у долоні плеснув.

Увійшли вони в дім, так і залишилися в ньому жити.

Живуть та поживають. Дочка в них росте, шість років їй минає, синові третій рік пішов.

Одного разу і говорить Чжи-нюй чоловікові:

— Скільки часу минуло! Діти в нас уже підросли. Зігниє від старості плаття, яке ти тоді сховав! Краще віддай його мені!

Думає Ню-лан: «Воно й правда. Діти в нас уже підросли, віддам-но я Чжи-нюй плаття». Подумав так Ню-лан, дістав із-під каменя плаття, дружині віддав.

Як тільки настала північ, Чжи-нюй пішла, дітей і чоловіка покинула.

Прокинувся Ню-лан, тремтить від холоду, відкрив очі, дивиться — небо над ним усіяне зірками, пошарив навколо рукою — під головою холодний камінь, а дружини немає. Дитина плаче, молока просить. Тільки зараз згадав юнак, що старий віл йому наказував: «Станеш віддавати одяг, кликни мене тричі». Як же я міг забути про це?

Тільки подумав він про вола, той миттю перед ним з'явився і говорить:

— Ось бачиш, пішла Чжи-нюй. Чому ти не кликнув мене, як я тобі велів?

— Забув!

Говорить віл:

— Заріж мене!

— Як же це я заріжу тебе, мого благодійника!

Відповідає віл:

— Нічого балакати надармо! Як заріжеш мене, принеси трохи хмизу, кістки мої спали, а шкуру на себе надінь. Та ще сплети два кошики, в один сина посади, в інший — дочку, потім заплющ очі і йди до Південних воріт неба за дружиною. Ці ворота золотий лев стереже. Як кинеця він на тебе, ти йому скажи: «Не чіпай мене, золотий леве, я чоловік твоєї сьомої тітоньки, а це її діти в червоних штанях». Скажеш так, золотий лев затихне і на місце піде. Пройдеш Південні ворота, ще одні ворота побачиш, їх срібний лев стереже, як кинеться він на тебе, ти йому скажи: «Не чіпай мене, срібний леве! Я чоловік твоєї сьомої тітоньки, а це її діти в червоних штанях». Срібний лев затихне, на місце піде. Увійдеш у треті ворота — побачиш чорта, ікла у нього назовні, в руках молот — від вовчого ікла не відрізниш. Кинеться він тебе бити, а ти йому скажи: «Не чіпай мене, чорте! Я чоловік твоєї сьомої тітоньки, а це її діти в червоних штанях». Скажеш так — чорт спіткнеться та впаде. Тут вийде до тебе теща. Іди з нею в дім. Побачиш там сім дівчат на кані, тільки одразу не впізнаєш, яка з них твоя дружина. Пустиш сина, до кого він побіжить, чию грудь ссатиме, та і є твоя дружина.

Ню-лан зробив усе, як велів віл: надів волову шкуру, увійшов у небесні ворота і нарешті знайшов свою дружину.

Теща відвела молодим дім, і стали вони жити та поживати.
Тільки невзлюбив Ню-лана старий тесть. Вирішив він звести зятя і запропонував йому в спритності помірятися.

Говорить Чжи-нюй чоловікові:

— Батько хоче, щоб ти завтра в спритності з ним змагався. Він сховається, а ти, дивись, шукай його добре! Спочатку обшукаєш весь двір, підійдеш до південної стіни, побачиш на стіні клопа — це і буде твій тесть.

Наступного ранку вийшов старик на двір, покликав Ню-лана:

— Ну-мо, зяте, виходь, пограємо з тобою!

Відповідає Ню-лан:

— Ти старий, а я молодий. Яка тут гра?

Говорить старик:

— Оце важливість! Я зараз сховаюся, а ти спробуй мене знайти! Знайдеш — помилую, не знайдеш — з'їм!

Обернувся старий клопом, сховався у південній стіні, заліз у тріщину. Шукає його Ню-лан, шукає, увесь двір обшукав — немає старика. Підійшов юнак до південної стіни, бачить — клоп сидить, підійшов ближче і каже:

— Хіба це не ти, шановний тесте, клопом обернувся? Якщо не ти, а справді клоп, я зараз його роздавлю! Ай-я! Який же він смердючий!

Тут старик як закричить:

— Це я, це я! Не дави мене! Ой, на бороду наступив!

Питає Ню-лан:

— А ти мене не з'їси?

— Не з'їм, іди додому!

Прийшов Ню-лан додому, а Чжи-нюй йому й каже:

— Завтра батько знову загадає загадку. Він обернеться яблуком і сховається у матусину скриню. Дивись, шукай добре!

Вийшов старик наступного ранку і кричить:

— Ну-мо, зяте, пограємо! Я сховаюся, а ти мене шукай!

Робити нічого. Став Ню-лан тестя шукати. У домі шукає, за домом риється, яму з травою обшукав — ніде старика немає. Зайшов тоді юнак у тещині покої, відкрив скриню, дивиться — на червоному згортку лежить велике червоне яблуко. Схопив його юнак і каже:

— Хіба це не ти, шановний тесте? Якщо не ти, а справді яблуко, я зараз його з'їм. Дуже воно, мабуть, смачне!

Старик як закричить:

— Відпусти! Знову мені всю бороду видер!

Питає його тоді Ню-лан:

— А ти мене не з'їси?

— Не з'їм. Іди додому!

Повернувся Ню-лан додому, а Чжи-нюй йому й каже:

— Завтра батько змусить тебе ховатися.

Відповідає Ню-лан:

— Хей! Куди ж я такий великий сховаюся?

Говорить Чжи-нюй:

— Не бійся, я навчу тебе, що робити.

Щойно настав ранок, старий знову кличе зятя:

— Ну-мо, зяте, пограємо, тепер ти сховайся, а я тебе шукатиму.

— Давай, — погодився Ню-лан.

Присів Ню-лан навпочіпки, перекинувся, обернувся вишивальною голкою. Стрибнула Чжи-нюй з кана, підняла голку, почала вишивати, а сама каже:

— Шукай, батьку! Ню-лан уже сховався.

Кинувся старий шукати, увесь дім обшукав, увесь двір обшарив — не може знайти. Повернувся в дім і каже своїй старій:

— Не знайшов я його. Він мене знайшов, а я його — ні.

Кинула тоді Чжи-нюй голку на підлогу, і знову Ню-лан перед нею. Говорить йому Чжи-нюй:

— Батько хоче завтра з тобою на перегони бігати, дивись, як би він верх не взяв!

— Як же це він верх візьме?

— Ай-я! Тобі ніяк за ним не наздогнати! Іди швидше до комори, побачиш там червоні насіння, набери одну міру з лишком та червоних паличок для їжі захопи. Ще дам я тобі шпильку для волосся, з золота зроблену. Як почне тебе батько наздоганяти, я крикну: «Кинь шпильку». Тільки пам'ятай, кидати треба вперед, а не назад!

Вийшов наступного ранку старий, кличе зятя:

— Гей, зяте! Ну-мо на перегони побігаємо, ти попереду, а я за тобою. Наздоганю — з'їм, не наздоганю — помилую!

Погодився Ню-лан, і побігли вони. Зять попереду, тесть позаду, а дружина з тещею взяли дітей і рушили за ними.

Біжить Ню-лан, біжить, раптом кинув дві палички та два червоні зернятка. Біжить, біжить, знову дві палички та два зернятка кинув. Тесть біжить, палички та зернятка збирає. Підніме — далі біжить, знову підніме, знову біжить і примовляє:

— Ну і зятек! Йому б з життям прощатися, а він усе в мене краде!

Розкидав Ню-лан усі зернятка, розкидав усі палички, а бігти ще далеко. Бачить Чжи-нюй — батько чоловіка наздоганяє, ось-ось його схопить, як крикне:

— Кинь шпильку! Швидше!

Теща теж кричить:

— Швидше! Швидше!

Обернувся Ню-лан, бачить — тесть зовсім близько, витягнув шпильку, назад кинув. У ту ж мить чоловіка і дружину Небесна ріка розділила. Ню-лан залишився на одному березі, Чжи-нюй — на іншому. Плачуть дружина і діти. Навіть теща сльози ллє. Плаче Ню-лан на іншому березі самотній.

Завела теща в дім дочку й онуків, тесть теж пішов. Так і залишився Ню-лан жити на іншому березі. З того часу чоловік і дружина можуть зустрічатися лише сьомого дня сьомого місяця.

Цього дня з самого ранку всі птахи піднімаються в небо, вириває теща в кожної по пір'їнці: у сороки рябої, у сороки простої, у жайворонків та ластівок, з пір'я міст будує.

До вечора сьомого дня сьомого місяця, якщо весь час дивитися на небо, можна побачити Чумацький Шлях — довгий-предовгий міст через Небесну ріку. На цьому мосту і зустрічаються Воляр — Ню-лан і Ткаля — Чжи-нюй. Якщо сховатися у виноградних лозах, можна почути їхню розмову. Говорить Чжи-нюй чоловікові з образами:

— Веліла я тобі шпильку вперед кинути, а ти її назад кинув, ось і розділила нас Небесна ріка!

Відповідає Ню-лан:

— Побачив я, що батько твій мене наздоганяє, зі страху забув, що ти казала. Триста шістдесят днів на рік, триста шістдесят чашок та триста шістдесят котлів у Ню-лана. Чжи-нюй, як прийде, все перемиє, стопкою складе. І одяг увесь перепрає та перештопає.

А на шістнадцятий день сьомого місяця йде до матусі, не можна їй більше з Ню-ланом залишатися.

↑ Догори

Волопас і ткачиха

Інші казки