Цзун - Довгий день

На всю провінцію славився своїм багатством жадібний поміщик Цзун. З кожним днем зростали його доходи, але багатому завжди мало. І часто вночі сон утікав від жадібного Цзуна. Перевертаючись на своїй перині, поміщик думав усі ночі про те, як йому розбагатіти ще більше.

Одного разу, коли Цзун під ранок заснув, йому приснився сон: ніби він знайшов спосіб подовжити добу на цілих шість годин.

Прокинувся Цзун і став благати небесного правителя про подовження доби. І заздалегідь радів: адже тоді батраки працюватимуть на нього на шість годин на день більше, ніж досі.

Почули селяни благання свого поміщика, зажурилися. Ще б пак! Вони й так працювали на полях Цзуна не менше двадцяти годин. І Цзун не дозволяв їм розігнути спини. Коли хтось із батраків хотів відпочити, Цзун кричав:
— Працюй, ледащо! Відпочинеш, коли прийде час!

Ось чому так налякалися селяни, дізнавшись про благання Цзуна. Вони боялися, що бог почує прохання поміщика і виконає його. Адже відомо, що боги завжди живуть у дружбі з багатіями.

І ось якось вечором до садиби Цзуна підійшов монах. Коли Цзуну повідомили про його прихід, поміщик поспішив йому назустріч. Він наказав нагодувати гостя й зручно влаштувати його на нічліг. Цзун дбав про прибульця, бо чув про вміння монахів творити чудеса.

І вранці, ледь монах прокинеться, до нього увійшов Цзун і сказав:
— Багато днів і ночей благаю я бога про чудо. Чи не можеш ти, достойний чоловіче, допомогти мені?

І він розповів монаху про своє бажання. На це монах відповів:
— Боги почули твою молитву. Тепер усе залежить від тебе. У добі буде стільки годин, скільки ти зможеш попрацювати без відпочинку на полі.

Зрадів Цзун:
«Якщо голодні батраки можуть працювати на мене кожного дня по двадцять годин, то вже один раз я зможу попрацювати на себе тридцять годин. І тоді в добі буде тридцять годин, і я стану найбагатшим у світі».

Так думав жадібний поміщик.

Сонце ще не зійшло, а Цзун уже був на полі, де росли земляні горіхи, і почав їх викопувати. За ним ішов монах. Першу годину Цзун працював бадьоро і весело. На другій годині почав втомлюватися і вирішив хоч хвилинку відпочити. Але монах прикрикнув:
— Працюй, ледащо! Відпочинеш, коли прийде час!

І багач, важко дихаючи, продовжував роботу. Коли зійшло сонце, з поміщика вже лився десятий піт.

Він навіть не бачив, що всі його батраки кинули роботу і чекали, чим закінчиться задум поміщика. І то ж правда — не кожному пощастить у житті побачити, як працює багач.

Витер Цзун рукавом з чола піт, хотів запитати монаха, скільки годин він пропрацював, та від втоми слова сказати не міг.

А монах підкрикує:
— Трудись, ледащо! Дивись на тінь: ти не пропрацював і трьох годин.

Махнув поміщик ще раз-другий мотикою — і почали підгинатися в нього ноги. Мабуть, уся сила в землю пішла. Упав від втоми Цзун на землю, але й тут жадібність взяла гору. Не стало в нього сили тримати мотику, так він руками почав розгрібати землю. Обідрав Цзун руки до крові, не витримав і питає ледве чутно:
— Скільки я пропрацював?

А монах відповідає:
— Через чотири години буде полудень.

При цих словах поміщик знепритомнів.

Поклали Цзуна на ноші і віднесли до садиби. Ну зрозуміло, що в цей день ніхто вже на його полях не працював. А монах кудись зник. Багато батраків казали, що ніякого монаха й не було. А просто один із селян переодягнувся в одежу монаха, та й проучив жадібного Цзуна.

І після того випадку, коли поміщик проходив вулицею, всі насмішливо говорили йому вслід:
— Ось іде Цзун — Довгий День!

↑ Догори

Цзун - Довгий день

Інші казки