Жадібний поміщик

У одному селі, на березі річки Хуанхе, жив поміщик, дуже скупий і жадібний. Найбільше на світі він любив золото. Ніколи і нікому він не робив добра, своїх працівників морював на роботі.

Одного разу йшли сильні літні дощі. Вода в річці Хуанхе піднялася високо. Раптом уночі ріка з ревом хлинула на берег. Мешканці кинулися тікати; рятуючись від повені, вони залазили на високі дерева. Поміщик теж заліз на високе дерево, на саму вершину, щоб перечекати, поки схлине вода. На ранок він побачив, що на тому ж дереві, на великій гілці, сидить ще одна людина — його працівник.

Довго довелося поміщику і працівникові сидіти на дереві. Ось уже дві доби вони сидять, а вода не зменшується, навпаки — все прибуває. Заговорили поміщик і його працівник. Поміщик похвалився:
— Я, на випадок, якщо все загине, взяв із собою стільки золота, що мені на все життя вистачить.
— А в мене немає золота, — сказав працівник, — і якщо у мене все загине, мені й жити ніде буде. Допоможи мені і дай у борг трохи твого золота.
— Ні, брате, я на тебе не розраховував, мені самому мало. А ти що ж, нічого не встиг захопити?
— У мене були тільки кукурудзяні коржі, їх я і взяв із собою.

Почувши про коржі, поміщик раптом відчув, що дуже хоче їсти, і попросив у працівника корж.
— Ні, хазяїне, я на тебе не розраховував, мені самому мало, — відповів йому працівник.

Минуло ще два дні. Поміщик так проголодався, що вже обіцяв працівникові дати землі і збудувати йому новий дім, якщо він дасть йому зараз тільки шматочок коржа.
— Мені твої обіцянки не потрібні, — відповів йому працівник, — ти завжди обманював своїх працівників, обманеш і мене. Якщо ти вже дуже хочеш їсти — купи в мене зараз корж за золото.

Але поміщик ні за що на світі не хотів розлучатися зі своїм золотом.

Ще через кілька днів вода спала. Працівник зліз із дерева цілим і неушкодженим. А поміщик залишився на дереві — він помер від голоду, хоча кишені його були повні золота.

↑ Догори

Жадібний поміщик

Інші казки