Про скарб
Розсердився поміщик на свого робітника і вигнав його зовсім з дому. Але наступного ранку робітник знову прийшов до поміщика. Поміщик побачив його і в гніві закричав:— А ти навіщо тут? Я ж тебе прогнав! Тобі що тут потрібно? Геть звідси!
Робітник смиренно сказав:
— Пане! Коли ви мене вчора прогнали, я прийшов додому, погоривав-погоривав і заснув. А вранці прокинувся і згадав, що мушу вам щось сказати, і як тільки згадав, що саме, то й прийшов якнайшвидше до вас, щоб вас порадувати.
Поміщик почув, що робітник хоче його чимось порадувати, і одразу змінив гнів на милість:
— Ну, розповідай, чим же ти хотів мене порадувати!
— Вчора я копав землю у вашому саду, — почав селянин. — Раптом моя лопата наштовхнулася на щось тверде. Я подумав, що це камінь, і став його викопувати. А це був не камінь, а великий діжок. На кришці було написано ваше ім’я. Я трохи відчинив кришку — а там повно срібла!
Поміщик занепокоївся, поглянув на робітника і подумав: «А не взяв би він звідти срібла?» Але запитати про це не наважився, а, навпаки, вдаючи доброго, сказав:
— Хоча скарб знайдений у моєму саду, але раз знайшов його ти, значить, ти міг взяти частку скарбу.
— Ні, пане, — відповів робітник. — Там ясно написано лише ваше ім’я, як же я міг наважитися взяти собі частину того срібла?
Поміщик зрадів, що скарб весь цілком дістанеться йому, покликав робітника до хати, став частувати його вином, смачними стравами і навіть сів з ним за один стіл.
Поки робітник частувався, поміщик знову подумав: «Не може бути, щоб він не приховав трохи срібла!»
— Невже ти міг спокійно дивитися на такий великий діжок з сріблом? Скажи мені по совісті, — запитав він.
Робітник зітхнув і тихо сказав:
— Є така приказка: бути у воді — та не намокнути! Чесно кажу вам: взяв я собі срібний зливок.
Поміщика кинуло в жар, він гнівно подивився на робітника, але вчасно спохопився. «Не можна зараз з ним сваритися — там адже ще дуже багато срібла. Якщо я його зараз ображу, він може і не показати, де скарб», — подумав він. Прийнявши знову задоволений вигляд, поміщик продовжував частувати робітника. Той пив і їв досита.
А поміщик знову питає його:
— Невже ти взяв лише один зливок? Напевно, більше! Скажи мені чесно, адже я не буду лаяти тебе.
Робітник уже добре напився. Він підвівся, випрямився і сказав поміщику:
— Я знав, що це срібло ваше, але жадібність опанувала мене, і мої руки мимоволі потягнулися за іншими зливками. Лише я хотів їх схопити, як раптом хтось ляснув мене по спині. Від страху я й прокинувся... Ох, як шкода, що не вдалося мені захопити більше срібла! А винна в цьому моя дружина — це вона розбудила мене.
Поміщик витріщив очі, потім, задихаючись від люті і заїкаючись, крикнув:
— Так це лише сон!
Робітник стояв уже біля порога і спокійно сказав:
— А ви подумали, що це правда?
Інші казки
