Турок і дівчина

Давним-давно, хоча й не так уже й давно, напали турки на Молдову. Черлені фески розбрелися по всіх містах, по всіх селах. Палицею та батогом змушували людей платити податі й чинили багато насильства — скільки, знає лише матінка-земля.

Якось зібралися в одному селі на посиденьки дівчата на видані, жінки молодші й старші, жартуючи та прибаюючи, прядуть собі та прядуть. Раптом хтось постукав у вікно. Дівчата почали посміхатися й підштовхувати одна одну:

— Виходь ти, Катинкуцо, йди-но, Смарандо! Вийди краще ти, Іляно.

Вийшла Іляна на двір подивитися, що за парубок там стукає. І кого ж побачила? Величезного турка на чорному коні. Не встигла дівчина крикнути з переляку, як турок обхопив її за стан, посадив на коня — і був такий. Погнав він коня горами та долами. Коли бідолашна дівчина отямилася, турок співав:

— Но-но-но, гони мій коню,
Дівчину везем додому,
Кинемо в піч її живую!

Так їхав турок землею, з попутним вітром, поки не дістався до мідного палацу, обнесеного мідним парканом із мідними воротами. Перед палацом сиділа стара туркеня.

— Віку тобі здорового, мати!

— Ласкаво просимо, доброго здоров’я й тобі, сину.

— Ось, привіз молоду дівчину.

— Іди, клич гостей, погуляємо на славу.

Пішов турок гостей кликати, а туркеня-оса розвела гарячий вогонь у печі, щоб засмажити дівчину. Бідолашка зрозуміла, що їй судилося, але не впала на коліна, благаючи про помилування. Почала вона думати-гадати, як урятуватися. Коли вогонь розгорівся так, що піч засяяла від жару, туркеня поклала на припічок величезну лопату й гукнула:

— Стрибай, дівко, на лопату!

— Стрибни спершу ти, відьмо, покажи, — відповіла дівчина.

Зла стара накинулася тоді на неї:

— Проковтни тебе пустеля, бракує розуму, щоб на лопату лягти!

— Звідки ж мені знати, тітко, коли я ніколи такого не робила!

— Велике це диво, — лаялася стара й почала показувати, як треба лягати. — Дивись, негодяйко, лежати треба обличчям догори, руки прикласти до тіла, ноги витягнути, очі заплющити.

Дівчина тільки цього й чекала. Як лежала туркеня, витягнута на лопаті, шпурнула вона її в піч і — бах! — закрила заслінкою. Потім побігла геть, і слід її загубився. Трохи згодом повернувся турок із гостями й послав їх за стіл.

— Гей, мати, де ти там, виходь, накривай на стіл.

Де вже було виходити туркені, якщо з неї зробилася пастрама! Кликав, кликав її турок, шукав і, не знайшовши, кинувся до печі. Як побачив він у печі свою матір — ледве душі не віддав, та, мабуть, міцний був — серце не розірвалося.

Розлютований, погнався він за дівчиною по сліду, ось-ось схопить. Бідолашна дівчина побачила, як обернулася справа, і, опинившись на березі річки, влізла на самий верх одного з дерев, що росли на березі, — сиділа там, не ворухнувшись.

Турок же так гнався за нею, що земля тряслася. Добігши до дерев, побачив він у воді відображення дівчини, гукнув:

— Ось і попалась ти мені! — і — бултых! — у воду.

Тут і прийшов кінець турку — потонув він, а дівчина пішла до свого рідного села.

↑ Догори

Турок і дівчина

Інші казки