Козел-обманщик
Жив-був колись дід, і мав він три кози. А при козах був козел, рогатий та бородатий. Дід дбав про свою отару, пас коз від світанку до заходу, поїв криничною водою та стерег від вовків.Минали роки, сил у діда поменшало. Покликав він трьох своїх дочок і каже:
— Пора мені, дочурки, на спочинок. Настав ваш час пасти коз.
Старша каже:
— Я піду.
— Іди, дитинко, та дивись, паси добре, поїй вчасно.
— Не турбуйся, тату, все зроблю.
На ранок пішла вона з козами в ліс, пасла їх якнайкраще, напоїла як слід, а потім сіла біля козла і розчесала його своїм гребінцем. Побачив би дід — від радості й слова б не знайшов.
Вечором веде вона отару додому, а дід вийшов з двору і питає козла:
— Як вам дочка вгодила? Як поїла-годувала?
— Ех, хазяїне, зовсім не поїла, зовсім не годувала, — відповідає козел.
Проходили ми через лісочок,
Зірвав я пожовклий листочок,
Прийшли до осоки болотної —
Напився води холодної.
Почув дід такі слова, розгнівався і прогнав дочку з дому. Наступного дня посилає середню:
— Іди з козами в ліс, та дивись, паси добре, а то й тобі те саме буде.
— Не турбуйся, тату.
Пішла бідолашна дівчина зі страхом у серці, все шукала трави зеленішої та води чистішої, щоб із нею не сталося те саме, що зі старшою.
Водила вона коз по галявинах та рідколіссях, поїла біля джерел струмка, кожну розчісувала волосок до волоска, щоб шерсть була чистою та м'якою. Коли сонце схилилося, погнала вона отару додому. А дід вийшов з двору і питає козла:
— Задоволені ви сьогодні? Чи добра була трава? Чи чиста вода?
— Ох, хазяїне, не їли ми, не пили.
Проходили ми через лісочок,
Зірвав я пожовклий листочок,
Прийшли до осоки болотної —
Напився води холодної.
Ще гнівніше, ніж учора, розлютився дід. Довелося піти з дому і середній дочці.
— Знатимете, як не слухатись!
На третій день пішла з козами молодша.
Вона думала, що, може, сестри й справді десь заснули випадково і не доглядали за козами як слід, а от вона їх нагодує і напоїть.
Зранку всі ноги збила, ані на хвилинку не сіла.
— Нехай тепер спробують сказати, що я про них не дбала. Та не тут-то й було.
Вечором вийшов дід з двору і питає козла:
— Сити? Поєні?
— Ах, хазяїне! Привела в гаї, прив'язала до корча, і мучилися ми до заходу від спраги.
Проходили ми через лісочок,
Зірвав я пожовклий листочок,
Прийшли до осоки болотної —
Напився води холодної.
— Ах, ледащице! — розлютився дід. — Не пішов тобі на користь приклад старших. Іди ж за ними.
І вигнав молодшу дочку з дому. Настала черга баби. Дід каже:
— Дивись, стара, зі мною не жартуй, за козами доглядай.
— Та годі, — каже баба, — вчи вчену! Хіба я кіз не пасла!
Привела баба кіз на галявину з шовковистою травою та густою тінню, пестила і доглядала їх з ранку до вечора. А на заході вийшов дід з двору і питає козла:
— Як вас баба пасла?
— Біда, хазяїне! Привела на випас, прив'язала до жердини, а сама сіла поруч і, поки сонце не зайшло, оплакувала дочок. Нещасні ми, нещасні!
Проходили ми через лісочок,
Зірвав я пожовклий листочок,
Прийшли до осоки болотної —
Напився води холодної.
— Ну, стара, не чекав я такого, — зідхнув дід. — Іди звідси геть, не хочу тебе бачити. Навіть кіз пасти не вмієте, яка від вас користь!
На ранок сам дід пішов з козами. Нехай, думає, відчують господарську ласку. Годував їх свіжою травою, поїв криничною водою, розчісував, як малих дітей.
— Хай хоча мене вони добром згадають, раз не було їм долі від баби та дочок. Запитаю-но я козла, як його сьогодні пасли.
Розмечтався дід, захотілося йому почути похвальне слово хоч від козла бородатого. Повів він кіз додому, а сам поспішив околичною стежкою, надів міський одяг, натягнув на обличчя маску, щоб не впізнали, вийшов на дорогу і питає козла:
— Як вам із дідом живеться? Мабуть, краще, ніж раніше?
— Як би не так! — відповідає козел. — Ще гірше, ніж із бабою та дівчатами.
Зранку прив'язав нас за роги до корчастого пенька, і простояли ми цілий день під палючим сонцем.
Проходили ми через лісочок,
Зірвав я пожовклий листочок,
Прийшли до осоки болотної —
Напився води холодної.
Дід аж почорнів. Прямо в серце вдарило, що проклята скотина весь час його за ніс водила. Схопився він за ножа і кинувся на козла, щоб заживо шкуру знімати. Тільки голову обдер — вирвався козел, забевкав поганим голосом і — тікай.
Біг він, біг, поки не спіткнувся об лисячу нору. Від болю та страху сунувся в неї й там затих.
Через деякий час приходить лисиця, відчула козячий дух, питає ззовні:
— Це що там за гість непрошений?
Козел виставив роги і відповідає:
Я обдертий козел,
У гніві страшний я і злий,
І будь-якого ворога
Піднімаю на роги.
Злякалася лисиця, пішла до їжака.
— Іди, кумане, вижені з моєї нори нечисту силу. Забрався в дім — не витягнеш. А ти зі своїми колючками вже якось упораєшся з чортом.
Прибіг їжак до нори і питає:
— Це хто ж там такий страшний?
А козел зсередини:
Я обдертий козел,
У гніві страшний я і злий,
І будь-якого ворога
Піднімаю на роги.
Та їжак не з боязких. Сунувся в отвір і як почав колоти козла голками — хоч сито з козячої шкури натягай. Козел взявся був рогами відбиватися, а їжак згорнувся клубком і аж до кісток своїми голками дошкуляє.
Козел, бачачи, що з нього ось-ось рублене м'ясо зроблять, шарахнувся з нори і побіг без оглядки. Обдерта шкура налізла йому на очі, і так, наосліп, вибіг він на край прірви. Стрибнув, перебрав у повітрі копитами і — бух на дно.
Лишилися тільки сліди його де-не-де, та й ті:
Водой омочило,
Сонцем висушило,
Вітром заметело,
Пилком занесло.
Інші казки
- Казка про Фет-Фрумоса, сина мисливця, у царстві Змія
- Базилік Фет-Фрумос та Іляна Косинзяна, сестра Сонця
- Чорт і людина
- Троянда - пшеничне зерно
- Коли за добро злом платять
