Бременські вуличні музиканти

Був у одного господаря осел, і багато років поспіль тягав він без утоми мішки на млин, але до старості став слабким і до роботи не такий придатний, як раніше.

Подумав господар, що годувати його тепер, мабуть, не варто; і осел, помітивши, що справа до добра не клониться, взяв та втік від господаря і рушив дорогою на Бремен — він думав, що там вдасться йому стати вуличним музикантом. От пройшов він трохи, і трапилося йому зустріти по дорозі мисливського пса: він лежав, важко дихаючи, висунувши язик, — видно, бігти втомився.

— Ти що це, Хапаю, так важко дихаєш? — питає його осел.

— Ох, — відповідає пес, — стара я стала, що ні день, то все слабшаю, на полювання ходити вже не в силі; от і задумав мене господар убити, але я від нього втекла. Як же мені тепер на хліб заробити?

— Знаєш що, — каже осел, — я йду до Бремена, хочу стати там вуличним музикантом; ходімо разом зі мною, стань і ти музикантом. Я граю на лютні, а ти будеш бити в литаври.

Пес на це охоче погодився, і вони пішли далі. Незабаром зустріли вони на шляху кота; він сидів біля дороги, похмурий і невеселий, наче дощова хмара.

— Ну що, старий Коту Котофеїчу, біда, чи що, з тобою трапилася? — питає його осел.

— Та як же мені бути веселим, коли йде мова про життя, — відповідає кіт, — став я старим, зуби в мене затупилися, — сидіти б мені тепер на печі та муркотіти, а не мишей ловити; от і задумала мене господиня втопити, а я втік, як міг. Ну, який даси мені добру пораду? Куди ж мені тепер подітися, як прогодуватися?

— Ходімо з нами до Бремена, ти ж нічні концерти влаштовувати майстер, от і будеш там вуличним музикантом.

Коту ця справа сподобалася, і пішли вони разом. Довелося нашим трьом втікачам проходити повз один двір, бачать вони — сидить на ворітніх петух і кричить що є сили.

— Чого ти горло дереш? — каже осел. — Що з тобою трапилося?

— Та це я хорошу погоду віщу, — відповів півень. — Та все одно немає в моєї господині жалю: завтра неділя, вранці гості приїдуть, і ось наказала вона кухарці зварити мене в супі, і відрубать мені сьогодні ввечері голову. Ось тому й кричу я, поки можу, що є сили.

— Ось воно що, півнику-червоний гребінець, — сказав осел, — ех, йди-но краще з нами, ми йдемо до Бремена — гірше смерті все одно нічого не знайдеш; голос у тебе гарний, і якщо ми візьмемося разом з тобою за музику, то справа піде на лад.

Півню така пропозиція сподобалася, і вони рушили всі вчетверо далі. Але дійти до Бремена за один день їм не вдалося, вони потрапили ввечері до лісу і вирішили там переночувати.

Осел і пес лігли під великим деревом, а кіт і півень забралися на гілку; півень злетів на саму верхівку дерева, де було йому найнадійніше. Але перед тим, як заснути, він оглянувся навколо, і здалося йому, що вдалині мерехтить вогник, і він гукнув своїм товаришам, що тут, мабуть, і будинок недалеко, бо видно світло. І сказав осел:

— Раз так, то нам треба підніматися і йти далі, адже нічліг тут не дуже добрий.

А пес подумав, що невелика кількість кісток і м’яса була б якраз до речі. І ось вони рушили в дорогу, назустріч вогнику, і незабаром помітили, що він світить все яскравіше і яскравіше, і став зовсім уже великим; і прийшли вони до яскраво освітленого розбійницького притулку. Осел, як найбільший з них, підійшов до вікна і став у нього заглядати.

— Ну, осле, що тобі видно? — запитав півень.

— Та що, — відповів осел, — бачу накритий стіл, на ньому різні смачні страви й напої стоять, і сидять за столом розбійники, і їдять собі на задоволення.

— Там, мабуть, дещо і для нас би знайшлося, — сказав півень.

— Так, так, якби тільки нам туди потрапити! — сказав осел.

І стали звірі між собою радитися, як до того діла приступити, щоб розбійників звідти вигнати; і ось нарешті знайшли вони спосіб. Вирішили, що осел має поставити передні ноги на вікно, а пес стрибнути ослу на спину; кіт вилізе на пса, а півень нехай злетить і сяде коту на голову. Так вони й зробили, і за умовним знаком всі разом взялися за музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявкав, а півень заспівав і закукурікав. Потім вони вдерлися через вікно до кімнати, так що навіть шибки задзвеніли.

Почувши жахливий крик, розбійники повскакували з-за столу і, вирішивши, що до них з’явилося якесь привидення, у великому страху кинулися в ліс. Тоді четверо наших товаришів сіли за стіл, і кожен взявся за те, що йому сподобалося зі страв, що стояли на столі, і почали їсти й наїдатися, наче на місяць уперед.

Пообідавши, четверо музикантів погасили світло і стали шукати, де б їм зручніше виспатися — кожен за своїм звичаєм і звичкою. Осел ліг на гноїщі, пес ліг за дверима, кіт на шестку біля гарячого попелу, а півень сів на насест; а так як вони з далекої дороги втомилися, то незабаром всі й заснули.

Коли північ уже минула, і розбійники здалеку помітили, що в будинку світло не горить, все ніби спокійно, тоді говорить атаман:

— Не варто нам піддаватися страху. — І наказав одному зі своїх людей піти до будинку на розвідку.

Посланий знайшов, що там все тихо і спокійно; він зайшов у кухню, щоб запалити світло, і здалося йому, що сяючі очі кота — це палаючі вуглинки, він штовхнув сірник, щоб добути вогню. Але кіт жартів не любив, він кинувся йому прямо в обличчя, став шипіти і дряпатися. Тут злякався розбійник і давай тікати через чорні двері, а пес якраз за дверима лежав, вскочив він і вкусив його за ногу. Кинувся він бігти через двір повз гноїще, тут і штовхнув його з усієї сили осел заднім копитом; прокинувся від шуму півень, здригнувся і як закричить з насесту:

“Кукуріку!”

Побіг розбійник що є сили назад до свого атамана і каже: — Ох, там у будинку страшна відьма засіла, як дихнула вона мені в обличчя, як вчепилася в мене своїми довгими пальцями; а біля дверей стоїть чоловік з ножем, як полоснув він мене по нозі; а на дворі лежить чорне чудовисько, як ударило воно мене своєю дубиною; а на даху, на самому верху, суддя сидить і кричить: “Тягніть злодія сюди!” Тут я ледве ноги врятував.

З того часу боялися розбійники повертатися до будинку, а чотирьом бременським музикантам там так сподобалося, що йти далі не захотілося.

А хто цю казку останній розповів, все це сам своїми очима бачив.

↑ Догори

Бременські вуличні музиканти

Інші казки