Як шильдбюргери корову на фортечну стіну піднімали

Вийшли шильдбюргери одного разу за міські ворота оглянути стару фортечну стіну: чи не можна камінь із неї на будівництві використати?

Але тут вони побачили, що вся стіна зверху поросла травою. Це дуже їх засмутило — адже який гарний покіс даремно пропадає! Почали вони радитись один з одним, як до тієї трави дістатися і що з нею робити. Одні вважали, що траву треба серпом жати. Однак на таку високу стіну з серпом лізти ніхто не наважувався. Інші гадали, що треба знайти добрих стрільців і збити кожну травинку із самопалу. Але, як ви вже знаєте, метких стрільців у Шильді не було.

Нарешті слово взяв міський голова.

— Навіщо нам цю траву жати,— сказав він,— або з самопалів по травинці збивати? Давайте пустимо корову на стіну, вона там усю траву і з’їсть.

Така порада всім шильдбюргерам сподобалася. І на знак подяки вони вирішили першою пустити на стіну корову міського голови. Той охоче погодився.

Пригнали вони, отже, корову, зав’язали їй петлю на шиї, перекинули мотузку через стіну й давай всією громадою тягнути — корову вгору піднімати. Корова почала задихатися, а коли її вище підняли, зовсім язик витягнула. Міський голова, як побачив це, одразу закричав:

— Тягніть швидше! Це вона траву на стіні відчула і язиком до неї тягнеться.

Але скільки шильдбюргери за мотузку не тягнули, підняти корову нагору так і не вдалося.

А коли вони її знову на землю опустили, то з корови вже й дух вийшов.

Ось так зраділа вся шильдбюргерська громада! Тепер у них було що свіжувати й чим закусити, хоча до м’ясоїду залишалося ще чимало часу.

Інші казки

• Як шильдбюргери страшного звіра мишкодава купили, а разом із ним і свою загибель здобули
• Як шильдбюргери будували нову ратушу і про що вони при цьому забули
• Про те, як начальник соляної варти свою клятву виконав
• Як шильдбюргери дзвони ховали
• Як шильдбюргери доставляли колоди для нової ратуші