Швець і гноми
Жив-був колись один дуже бідний шевчик. Він витратив останню монету, щоб купити шматок шкіри, та й того вистачило б лише на одну пару черевиків. Пізно вночі він закінчив кроїти, поклав ножиці, залишив шкіру на столі, щоб вранці почати шити черевики, і пішов спати.Але вранці, коли він підійшов до столу, щоб почати роботу, замість шматків шкіри знайшов пару новеньких, зовсім готових черевиків. Він у здивуванні підніс їх до очей: таких він у житті не бачив. Шевчик ще витріщав на них очі, коли в майстерню зайшов перший покупець. Побачивши черевики, він був у такому захваті, що одразу купив їх за високу ціну.
Тепер у шевця вистачило грошей, щоб купити шкіри на цілих чотири пари черевиків.
"Оце удача", — сказав він дружині.
Ввечері він скроїв усі чотири пари і залишив на столі, щоб вранці почати шити. Але вранці знову всі чотири пари лежали готові. І знову робота була виконана чудово, так що шевчик не встиг озирнутися, як усі їх купили за гарні гроші, покупці намагалися вихопити його черевики один в одного.
Тепер шевчик зміг купити шкіри вже на дванадцять пар. Ввечері він усе розкроїв і пішов спати.
"Завтра у мене важкий день, — сказав він дружині. — Доведеться пошити двадцять чотири черевики". — Він все ще не вірив, що йому може колись так пощастити.
Але вранці знову всі двадцять чотири черевики стояли на столі готові. І знову їх виривала одна в одного ціла юрба покупців.
Так і пішло у шевця день за днем: ввечері він кроїв шкіру, а вранці черевики були готові. І він купував все більше шкіри, і кроїв все більше черевиків, і отримував за них все більше грошей. І справа його процвітала.
Одного разу, напередодні Різдва, шевчик сказав дружині: "Хотів би я все-таки знати, чиї це руки нам так чудово допомагають? Давай вночі сховаємося і поспостерігаємо".
Ввечері вони запалили свічку, залишили її на столі й сховалися в шафу, завісившись старим одягом. До півночі вони чекали даремно. Але як тільки годинник на церкві пробив дванадцять, вікно раптом само собою відчинилося, і в нього влізли дві крихітні людиночки. Вони були такі маленькі, що кожен міг би поміститися у тебе на долоні, а одягу на кожному було не більше, ніж на новонародженій дитині.
Схрестивши ноги, людиночки сіли на стіл шевця й взялися працювати з шкірою, і так спритно, що вона сама лягала до їх крихітних ручок, і ви б стіл не встигли накрити, як була готова прекрасна пара черевиків. А коли все було закінчено, вони акуратно склали всі інструменти, загасили свічку і вистрибнули у вікно.
Шевчик із дружиною вилізли з шафи. "Знаєш, чоловіче, — сказала дружина. — Ці малюки зробили нас багатими. А самі, бідолахи, нічим укритися в такий холод. Давай я пошию їм куртки, штани й капелюхи, а ти зробиш по гарній парі черевичків!" Шевчик погодився. Він пошив черевички, а дружина — крихітний одяг. А вночі, коли все було готово, вони склали це все на столі біля запаленої свічки і знову сховалися в шафі.
Як тільки годинник на церкві пробив дванадцять, вікно знову само собою відчинилося, і в нього влізли дві маленькі людиночки. Вони подивилися на стіл і побачили, що замість розкроєної шкіри там лежать два крихітні костюми і дві маленькі пари черевичків. І як же вони засміялися, як запіджали від радості! І так, сміючись і стрибаючи, вони одягнулися, а потім взялися за руки й почали танцювати на столі. Вони танцювали і співали пісеньку про те, що нарешті вони тепло одягнені і можна трохи відпочити від роботи. А потім загасили свічку і вистрибнули у вікно.
Після цієї ночі вони більше не приходили. Але шевчик, чесно кажучи, не дуже сумував — адже він дечому навчився, спостерігаючи за людиночками, і міг тепер сам шити черевики краще, ніж будь-який майстер у світі.
Інші казки
- Як Ейленшпігель виманив у ризенбурзького священика коня
- Який урок імператор задав шильдбюргерам
- Бременські вуличні музиканти
- Про те, як дружини шильдбюргерів вирішили повернути собі своїх чоловіків
- Як шильдбюргери здогадалися, чому у них у ратуші темно, і що вони після цього зробили
