Про те, як дружини шильдбюргерів вирішили повернути собі своїх чоловіків

Ось яка притча: ні дружина без чоловіка, ні чоловік без дружини не може господарювати. Від такого розділення лише шкода та нелад.

Коли немає господаря в домі, то й ладу немає, а де ладу немає, там і робота не спориться — кожен тягне у свій бік, ніхто одне одного не слухає; ну а де одне одного не слухають, навряд чи щось путнє вийде. У будь-якій роботі треба, щоб один одному підсобляв, як ми це й бачимо у всіх ремеслах та промислах.

Якщо ж немає господині, то й порядку в домі не чекай. А де в домі порядку немає, там не буде його й у всьому господарстві. Адже недарма ж кажуть: дах тече в одному кутку, а мокро і на лаві, і на підлозі. Ось і виходить, що подружжя одне без одного ніяк жити не може. Тому-то, коли іноземні князі всіх шильдських чоловіків у радники забрали, а дружини самі лишилися, містечко Шильда прийшло в повне занепад. Однак дружини шильдбуржців із таким безладдям миритися не захотіли й, пам’ятаючи про спільну користь, вирішили зібрати раду, щоб місто врятувати. Довго вони судили, довго радили, так і сяк прикидали, а все зводиться до одного: чоловіків треба повернути. Але це легко сказати, а як зробити?

Насамперед вони вирішили написати листа чоловікам і розіслати його по всіх кінцях.

Лист цей до нас не дійшов, але, якщо пам’ять мені не зраджує, говорилося в ньому ось що:

«Здорові будьте, дорогі чоловіки! Пишуть вам ваші дружини й шлють вам із міста Шильда низький уклін, усім разом і кожному окремо.

А ще вклоняються вам ваші матері та всі ваші дітки, малі й великі, які ростуть без вас сиротами, як билинки в полі, — це ж при живих батьках! Велика вам честь і всьому шильдському роду слава, що з далеких країв князі вас радниками собі призначили й до ваших розумних слів прислухаються. Але тільки вашим дружинам, і діткам, і всім родичам велика шкода заподіяна: господарство прийшло в занепад, поля не родять, худоба дичає, діти малі ростуть неслухняними. Ось і просимо вас, щоб повернулися ви якнайшвидше кожен до свого дому, господарство на ноги поставили, діток розуму навчили.

І ще дозвольте словечко промовити: адже милість-то панська — що погода квітнева. На подарунки та обіцянки пани дуже щедрі, а ви, спокусившись на користь, і дорогу додому забули. Мабуть, забули, як мисливець із беззубою собакою чинить: за вірну службу на першій гілці її вішає. Така ж доля й вас спіткає, коли князі милість свою на гнів змінять і вас свободи позбавлять. Свободу треба шанувати найвище за золото. А кому ваша порада знадобиться, той вас і сам знайде. Повертайтеся ж якнайшвидше, щоб діти малі й ми, ваші вірні дружини, на вас пораділи й господарство щоб знову піднялося, а ваші батьки, на вас подивившись, спокійно померти могли. Вклоняємося вам земно й чекаємо, не дочекаємося, коли ви додому прибудете».

↑ Догори

Про те, як дружини шильдбюргерів вирішили повернути собі своїх чоловіків

Інші казки