Як один шильдбюргер рятував честь міста Шильди і при цьому втратив свою кобилу

Почув один шильдбюргер, що ні на кого не можна навантажувати більше, ніж він може понести, і з тих пір ніколи своєї кобили не навантажував. Ні, він навантажував мішок з борошном собі на плечі і вже тільки після цього сідав на коня і їхав так з млина прямо додому. Думав, так кобилі легше буде. От їде він дорогою і бачить — у самої межі шильдських земель стоїть дерево. А на дереві сидить зозуля. Сидить і кує. А по той бік межі стоїть інше дерево. І на ньому теж сидить зозуля, але чужа, і теж кує.

Слухав наш шильдбюргер, слухав і раптом помітив, що чужа зозуля стала шильдську перекукувати. Розсердився він тут, зіскочив з коня, заліз на дерево і давай своїй зозулі допомагати чужу перекукувати.

Тим часом неподалік пробігав вовк. Побачив він, кобила без нагляду стоїть, напав на неї і з’їв. А шильдбюргер все сидів нагорі і чужу зозулю перекукував — честь міста Шильди рятував. І так він до кінця навчився кувати, що залітний птах спочатку замовк, а потім і взагалі відлетів. Не витримала, значить, здалася.

Зліз шильдбюргер, задоволений, з дерева, а кобили немає — одні кісточки валяються. Так і довелося йому на своїх двох з мішком борошна додому добиратися.

Однак, повернувшись до Шильди, він розповів міському голові, як рятував честь і гідність усіх мешканців міста і чужу зозулю перекукував, але ось незадача — кобилу-то його тим часом вовк закрав.

Почувши таку звістку, міський голова та й увесь шильдський рада вважали це за велику несправедливість: як же так, людина дбала про честь усієї шильдської громади — і поніс таку втрату! Треба йому подяку винести і коня купити.

Так вони і зробили.

↑ Догори

Як один шильдбюргер рятував честь міста Шильди і при цьому втратив свою кобилу

Інші казки