Як Ойленшпігель у Ерфурті вчив осла книжку читати

Прибувши до Ерфурту, де знаходився знаменитий університет, Ейленшпігель прибив там на дверях оголошення. Пани з університету, наслухавшись про його хитрість, почали радитися, яке б йому придумати завдання, щоб він не зміг із ним впоратися, а вони б не осоромилися. Нарешті вирішили вони доручити Ейленшпігелю навчити грамоти осла, тим більше що ослів у Ерфурті тоді було вдосталь — і молодих, і старих.

Послали по Ейленшпігеля і кажуть йому: «Магістре, ви прибили оголошення про те, що беретеся будь-кого навчити читати й писати, та ще й у короткий термін. І ось ми, пани з університету, вирішили віддати вам у навчання молодого осла. Чи візьметеся ви за це?» Ейленшпігель відповів згодою, але попросив на це більше часу, оскільки осел, як відомо, тварина безсловесна й нерозумна. Нарешті вони домовилися на двадцяти роках. Ейленшпігель подумав: «Одне з трьох: або помре ректор — тоді я буду вільний, або помру я — і з мене вже нічого не візьмеш, а помре мій учень — знову ж я вільний». А розсудивши так, він запросив за цю справу п’ятсот старих монет, і в рахунок їх деяку суму дали йому заздалегідь.

Взяв Ейленшпігель осла і пішов із ним на постоялий двір. Там він замовив для свого учня окреме стійло, дістав стару книгу й, насипавши між сторінок вівса, поклав її ослу у ясла. Щойно осел відчув зерно, він почав гортати мордою сторінки і шукати вівса; коли ж він його не знаходив, то починав кричати: «І-а! І-а!»

Побачивши таке, Ейленшпігель незабаром пішов до ректора і каже: «Пане ректоре, чи не хочете подивитися, чому навчився мій вихованець?» — «Дорогий магістре, — здивувався ректор, — невже він уже навчився?» — «Він жахливо тупий за природою, — відповів Ейленшпігель, — і навчати його було справою нелегкою. Проте завдяки своїй старанності й наполегливості я домігся від нього, що він уже може розрізняти і навіть називати деякі літери. Якщо хочете, ходіть зі мною, ви самі все побачите й почуєте».

Він змусив свого старанного учня постити до трьох годин пополудні і лише тоді прийшов до нього з ректором і кількома магістрами. Щойно він поклав перед ослом книгу, той почав перегортати в ній сторінки туди й назад; не знаходячи ж нічого, на всю силу кричав: «І-а! І-а!»

«Бачите, шановні панове, — сказав Ейленшпігель. — Дві літери — «І» і «А» — він уже знає. Я сподіваюся, далі справа піде ще успішніше».

Незабаром після цього ректор помер, і Ейленшпігель відпустив свого учня пастися, як це йому й належало. А сам із отриманими грошима вирушив своєю дорогою, думаючи про себе: «Скільки б знадобилося часу, щоб змусити поумнішати всіх ерфуртських ослів!»

↑ Догори

Як Ойленшпігель у Ерфурті вчив осла книжку читати

Інші казки