Як шильдбюргери доставляли колоди для нової ратуші
Справжні дурні — це ті, хто взявся б за справу, не запасшись ні колодами, ні камінням, ні вапном, піском — усім, що потрібно для доброї будівлі.Не те шильдбюргери, адже їхній розум повинен був згасати не раптом, а поступово, як догоряє сальна свічка.
І ось вони вирушили всією громадою в долину за горою та взялися валити дерева.
А коли стовбури були очищені від гілок і кори, дехто з них, розміркувавши, подумав: «Ех, якби мені зараз такий самостріл, щоб я міг закласти в нього колоду та вистрілити нею аж до базарної площі...»
І правду сказати, якби вони знайшли такий снаряд, то позбулися б багатьох важких праць. Але, як кажуть:
Якби та коби,
Та в роті росли гриби,
То був би не рот,
А цілий город!
Що поробиш, довелося шильдбюргерам, поплювавши на долоні, взятися за перенесення колод на власних горбах — спершу на вершину гори, а потім униз по схилу, аж до самих міських стін. Чимало їм довелося покряхтіти, посопіти та попотіти, доки вони перетягали всі колоди, окрім однієї — за їхнім розумінням, останньої.
Нарешті вони взялися всією артіллю і за цю останню: піднімали, піднімали, перекошували, підштовхували та перекочували її і з великими зусиллями досягли вершини гори; перепочивши, витерли піт і почали спуск по схилу. Але тут чи вони недоглянули, чи мотузка перетерлася, тільки колода вислизнула у них із рук і сама, без жодної допомоги, застрибала по горі, докатилася до місця та лігла поруч із іншими.
Отака кмітливість — і в кого ж? У неотесаної колоди! — вразила шильдбюргерів наче грім серед ясного неба. Довго вони моргали та очі терли, поки один із них не промовив:
— Ну й чудакі ж ми, що на своїх горбах колоди з гори тягали! І хіба ж хтось із нас здогадався, що з гори вони й самі покотяться. А ми-то кряхтіли, ми-то сопіли!
Тут вийшов уперед один шильдбюргер і повів таку промову:
— Велика наша біда, але можна й допомогти горю. Якщо в нас вистачило сили весь будівельний ліс з вершини гори вниз перетягти, то хіба ж не зможемо його назад затягнути? А вже звідти пустимо колоди самоходом і полюбуємося, як вони самі під гірку котяться. Ось і нагорода за наші праведні труди!
Така порада сподобалася всім шильдбюргерам.
Адже ось він — випадок — покласти гідний початок своєму блазнівству.
Підставили вони свої горби й почали тягнути вантаж нагору. І якщо раніше вони добре попотіли, перетягуючи його вниз, то тепер і зовсім потом облилися.
Якось все ж вони підняли всі колоди на гору і, перепочивши, стали спускати їх униз одну за одною.
І справді, як же приємно було дивитися, як вони котяться та підстрибують.
Після успішного завершення праці, задоволені та веселі, повернулися шильдбюргери до міста.
А оскільки вони гарно попрацювали на спільну справу, то й не гріх було їм засісти в корчмі, щоб так само гарно повеселитися за громадський кошт.
Інші казки
- Втіклий пиріг
- Як шильдбюргери будували нову ратушу і про що вони при цьому забули
- Як один шильдбюргер рятував честь міста Шильди і при цьому втратив свою кобилу
- Як два шильдбюргери будинками обмінялися
- Чому шильдбюргери вирішили своїм великим розумом від глупості рятуватися
