Як шильдбюргери сіль сіяли
Добудували, отже, свою ратушу міщани й почали в ній що дня радитися. І якось зайшла у них розмова про запаси. І справді, треба було дещо відкласти про запас — не ровен час, ціни піднімуться, і одразу потрапиш у лапи перекупникам та спекулянтам.Особливо турбувалися шильдбюргери про сіль. У ті часи через нескінченні війни та міжусобиці продаж її, а отже, і купівля були справою клопітною. Довго міщани радилися між собою: чи не можна якось так уладити, щоб у Шильді була своя сіль, адже що в полі без гною, що на кухні без солі — справа кепська! Нарешті взяла гору така думка: крупинка солі схожа на крупинку цукру, як дві краплі води, а цукор, як усім відомо, росте в полі. Отже, і сіль має рости в полі.
Так розсудивши, постановили шильдбюргери виділити з громадських земель великий клін, зорати його, добре заборонити, а потім за всіма правилами засіяти сіллю. А солі, між іншим, у Шильді було значно менше, ніж дурнів та блазнів!
«Здійснити це, — значилося у відповідному указі, — належить найтерміновішим та найакуратнішим чином. Посів же проводити з господнього благословення».
«Нарешті, — здогадалися шильдбюргери, — і в нас буде сіль вдосталь. За кожну щіпку нікому в ноги кланятися не доведеться».
У перший же погожий день переорали шильдбюргери виділений клін, добре його заборонили і, як підказала їм їхня блазенська мудрість, густо засіяли сіллю.
А щоб поле вберегти від усяких ворогів, вони на кожному куті поставили сторожів. І кожному сторожові дали по довгій гілці, щоб розганяли птахів, якщо ті почнуть кльовати посіяну сіль.
Не минуло багато часу, як поле пишно зазеленіло, і шильдбюргери всією громадою бігали милуватися, як у них швидко сіль росте. Чим вище піднімалися паростки, тим пишніше розквітали надії шильдбюргерів — їм і снилося, як цю саму сіль лопатами згрібатимуть.
Але тут вони згадали, що не лише птахи, а й усяка інша тварина — кінь, корова, вівця і особливо проклята коза — великі любительки солі лизати. Що робити? Як бути?
Для більшої безпеки та кращого збереження свого соляного поля, яке вони охоче розширили б у багато разів, довелося їм додатково до чотирьох призначених сторожів поставити ще одного — начальника над усією вартою. Цьому начальнику було суворо-насуво наказано: якщо, не дай бог, на поле зайде корова чи якась інша худоба, негайно її з поля, штовхаючи, биючи та лякаючи, прогнати!
Начальник варти пообіцяв усе виконати точно. А як він свою обіцянку виконав, це ми дізнаємося в наступному розділі.
Інші казки
- Про те, як дружини шильдбюргерів вирішили повернути собі своїх чоловіків
- Швець і гноми
- Як шильдбюргери страшного звіра мишкодава купили, а разом із ним і свою загибель здобули
- Який подарунок шильдбюргери подарували імператору
- Звідки взялися і в кого вродилися шильдбюргери
