Чому шильдбюргери вирішили своїм великим розумом від глупості рятуватися

Наступного дня зібралися мешканці Шильди під великою липою на базарній площі. Влітку вони влаштовували тут збори, а взимку ратушею слугував їм трактир, а місце біля печі було головним.

Люди розумні й розсудливі, вони швидко вирішили всі суперечливі та заплутані справи, а потім приступили до головного: як їм бути і що робити, щоб їх більше не викликали з дому. При цьому вони зважили всі «за» і «проти» — заподіяну шкоду і ту користь, яку вони мали від іноземних князів, — і незабаром їм стало ясно, що користь далеко не покриває збитків. Ось тоді-то й було проведено серед мешканців загальний опитування: як їм надалі чинити?

Послухали б ви, які тут мудрі промови лунали, як високорозумні були поради і до чого ж гарно люди говорили!

Одні вважали, що на князів і вельмож треба просто махнути рукою. Інші ж казали, що відмовляти їм не потрібно, а треба щоразу давати їм такі погані поради, щоб князі самі Шильду та її мешканців залишили в спокої.

Наприкінці вийшов уперед старий горожанин, попросив слова і повів таку промову:

— А я, наприклад, так вважаю: оскільки нас, шильдбюргерів, відривали від домашнього вогнища через нашу мудрість і ясний розум, то, на мій погляд, рятуватися нам треба дурістю і блазнівством. Тоді нас ніхто не чіпатиме і нікуди не викликатиме. Тому з цього дня всім нам, від малого до великого, належить найсерйознішим чином валяти дурня, і яка б дурниця не спала кому з нас на думку, він повинен її негайно вчинити. Однак знайте, розігрувати з себе блазня чи дурня — це неабияке мистецтво. Буває, візьметься за таку справу людина безглузда, і замість сміху виходять одні сльози. А то й гірше того: надумає інший розіграти дурня, а сам і справді в такого перетвориться. Але нам, шильдбюргерам, це не загрожує, ми народ мудрий, розумніших за нас немає нікого на світі.

З великою ретельністю обговорили шильдбюргери пропозицію старця. Ця справа здалася їм настільки важливою, що вони вирішили не поспішати, дотримуючись мудрого правила: поспішиш — людей насмішиш. А коли добре все зважили, то дійшли переконання, що жодної шкоди блазнівський ковпак принести не може. І розійшлися по домівках, зобов’язавши один одного подумати, за який кінчик перш за все ухопити той блазнівський ковпак.

Потайки-то дехто з них відчував непокої. Як же так? На заході днів, після стількох років мудрування раптом перетворитися на дурнів! До того ж шильдбюргери зрозуміли, що справа справді нелегка: скрізь же дурнів більше, ніж розумних, і дурні не терплять, щоб їм їхньою дурістю очі колели.

Але оскільки справа стосувалася загального блага, вони зрештою вирішили розпрощатися зі своєю мудрістю і стати відпетими дурнями.

На цьому і закінчується та частина нашої книги, в якій йшлося про великий розум шильдбюргерів. Тепер же слідуватиме оповідь про те, як мешканці міста Шильди рятувалися дурістю.

↑ Догори

Чому шильдбюргери вирішили своїм великим розумом від глупості рятуватися

Інші казки