Шипшиночка

Багато років тому жили король із королевою, і кожного дня вони говорили:
— Ах, якби в нас народилася дитина! — Але дітей у них все не було і не було.

Ось сталося одного разу, що королева сиділа в купальні, і вилізла з води на берег жаба та й каже їй:
— Твоє бажання здійсниться: не мине й року, як ти народиш на світ доньку.

І те, що сказала жаба, те й сталося — королева народила дівчинку, і була вона така прекрасна, що король не знав, що йому на радощах придумати, і ось він влаштував великий бенкет. Скликав він на цей бенкет не тільки своїх родичів, друзів і знайомих, а й чарівниць, щоб ті були до його дитини ласкаві та прихильні. А було їх у його королівстві тринадцять; але оскільки золотих тарілок, з яких вони мали їсти, було в нього лише дванадцять, то одна з них залишилася незапрошеною. Святкування відбулося з великою пишністю, і наприкінці чарівниці наділили дитину чудовими дарами: одна — доброчесністю, друга — красою, третя — багатством і всім, що тільки можна побажати на світі.

Коли одинадцять уже виголосили свої пророцтва, раптом з'явилася на бенкет тринадцята. Їй хотілося помститися за те, що її не запросили. І ось, ні з ким не вітаючись і ні на кого не дивлячись, вона вигукнула голосно:
— Королівна на п'ятнадцятому році життя має вколотися веретеном і через це померти!

І, не сказавши більше ні слова, вона повернулася і вийшла із зали. Усі були налякані, але тоді виступила дванадцята чарівниця, вона ще не сказала свого побажання; і оскільки скасувати зле закляття вона не могла, а могла лише пом'якшити його, то вона сказала:
— Але це буде не смерть, а лише столітній глибокий сон, у який впаде королівна.

Король, бажаючи вберегти свою улюблену доньку від лиха, видав указ: спалити всі веретена у всьому королівстві.

Ось і справдилися всі пророцтва, дані дівчинці чарівницями: вона була така гарна, така скромна, привітна і така розумна, що кожен, хто її бачив, мимоволі нею захоплювався.

Трапилося, що того дня, коли їй виповнилося п'ятнадцять років, короля і королеви не було вдома, і дівчина залишилася в замку сама. Вона пішла блукати всюди по замку, оглядати покої і комірки — все, що забажається; і підійшла вона, нарешті, до старої вежі. Вона піднялася по вузькій витій сходах у ту вежу і опинилася біля невеликих дверей. А в замку стирчав іржавий ключ; повернула вона його, двері розчинилися, бачить — сидить там у маленькій світлиці біля веретена стара жінка і старанно пряде пряжу.
— Здоровенькі були, бабусю, — промовила королівна, — що ти тут робиш?
— Пряжу пряду, — відповіла стара і кивнула їй головою.
— А що це за штука така, що так весело крутиться? — запитала дівчина, взяла веретено і хотіла теж взятися за пряжу.

Але тільки вона доторкнулася до веретена, як справдилося закляття, і вона вколола веретеном палець. І в той миг, коли вона відчула укол, вона впала на ліжко, що стояло в світлиці, і занурилася в глибокий сон.

І цей сон поширився по всьому замку; король і королева, які щойно повернулися додому і увійшли до зали, теж заснули, а разом із ними і всі придворні. Заснули і коні в стайнях, і собаки на дворі, голуби на даху, мухи на стінах; навіть вогонь, що палав у печі, і той завмер і заснув, і смажене перестало шипіти і підрум'янюватися, а кухар, схопивши було за волосся куховарчука за те, що той чогось недоглянув, відпустив його і теж заснув. І вітер стих, і не ворухнувся жоден листочок на деревах біля замку.

І почала рости навколо замку колюча тернова заросль; з кожним роком вона ставала все вищою і вищою і оточила нарешті весь замок. Вона виросла вище самого замку, і в цій зарості його стало зовсім не видно, і навіть прапора на вежі не можна було помітити.

І пішла по країні чутка про прекрасну сплячу королівну, яку прозвали Шипшиночкою, і ось стали наїжджати туди час від часу різні королевичі, і намагалися вони пробратися через густу заросль до замку. Але це було неможливо, бо шипи трималися міцно один за одного, ніби взявшись за руки, і юнаки заплутувалися в заростях, і, зачепившись за шипи, не могли більше з них вибратися, і гинули мучительною смертю.

Після багатьох і довгих років з'явився знову в ту країну один королевич, і почув він від одного старця про колючу заросль і про замок, де вже сто років як спить казкова красуня королівна на прізвисько Шипшиночка; і сплять разом із нею король і королева і всі придворні. Старець ще розповів йому про те, що чув від свого діда, ніби приходило вже чимало королевичів, які намагалися пробитися крізь колючу заросль, але всі вони залишилися там, зачепившись за шипи, і загинули жалісною смертю. І сказав тоді юнак:
— Я цього не боюся, я хочу вирушити туди і побачити прекрасну королівну Шипшиночку.

Добрий старець став його відмовляти, щоб він туди не ходив, але той поради не послухався.

А до того часу якраз минуло сто років, і настав день, коли королівна Шипшиночка мала знову прокинутися. Підійшов королевич до колючої зарості, подивився, бачить — ростуть там замість терну гарні квіти, вони самі розступилися перед ним, а потім знову зімкнулися, і стали знову огорожею. Побачив він на дворі коней і рудих гончих, що лежали і спали; сиділи на даху голуби, сховавши голови під крило. Увійшов він до замку і побачив, що сплять на стіні мухи, а кухар на кухні все ще простягає руку, ніби збирається схопити за волосся куховарчука, і сидить стряпуха перед чорною куркою, яку вона мала общипати.

Пішов він далі і побачив, що в залі лежать і сплять усі придворні, а нагорі біля трону лежать король із королевою. І пішов він далі, і все було так тихо, що чути було йому навіть його власне дихання.

Підійшов він нарешті до вежі і відчинив двері маленької світлиці, де спала Шипшиночка. Вона лежала і була така прекрасна, що він не міг відірвати від неї очей; і він нахилився до неї і поцілував її. І тільки він до неї доторкнувся, відкрила Шипшиночка очі, прокинулася і ласкаво на нього поглянула. І зійшли вони разом із вежі.

І ось прокинулися король із королевою і всі придворні, і вони здивовано подивилися один на одного. Піднялися коні на дворі і стали відтрушуватися. Схопилися гончі собаки і замахали хвостами. Підняли голуби на даху свої голівки, оглянулися і полетіли в поле. Мухи почали повзати по стіні. Вогонь на кухні піднявся теж, загорівся і почав варити обід; смажене знову почало смажитися і шипіти. А кухар дав таку ляпаса куховарчукові, що той аж скрикнув; а стряпуха почала швиденько общипувати курку.

І відсвяткували тоді пишне весілля королевича з королівною Шипшиночкою, і жили вони щасливо до самої смерті.

↑ Догори

Шипшиночка

Інші казки