Як шильдбюргери у своїй ратуші палати готували

Прорубали шильдбурґери у своїй ратуші вікна й взялися за внутрішнє влаштування.

Насамперед вирішили вони прибрати Шутівську палату, а потім уже взятися за Палату для корпіння, і вже після всіх — за Палату для потіння.

Не минуло багато часу, і трикутна ратуша, усім шутам на славу, була влаштована й знову освітлена.

Настала зима, випав перший сніг, і міський голова затрубив у свій знаменитий ріг. Почувши його, шильдбурґери юрбою поспішили до ратуші. І треба сказати, до того вони тепер поумнішали, що ніхто з них не забув прихопити поліно — адже треба ж було піч протопити, а обтяжувати скарбницю витратами на дрова не годиться. Але коли вони зібралися в Шутівській палаті, то побачили: у ратуші не тільки немає жодної печі, але навіть місце для неї не визначено.

Знову заклопоталися шильдбурґери.

— Невже ж ми, як осли довговухі, — вигукнули вони, — ніколи свою ратушу не налагодимо? Де ж нам тепер піч ставити?

Одні радили скласти піч за дверима — там, мовляв, вона нікому заважати не буде. Іншим це не сподобалося: адже міському голові належить сидіти біля самої печі, а так він буде стирчати за дверима! Це ж курам на сміх!

Багато різних порад вислухали шильдбурґери. Довго судили й рядили, усі придатні місця для печі оглянули й ніяк не могли вирішити — де ж піч ставити? Нарешті знайшовся один порадник і запропонував скласти піч за вікном, прямо на площі. І пояснив тут же, що якщо голова побажає сидіти біля самої печі, щоб мудрість його ніколи не замерзала, то можна йому виділити місце біля віконця. Нехай він звідти на піч дивиться й гріється.

Така порада всім шильдбурґерам сподобалася, і вони від радості в долоні захлопали. Але знайшовся серед них один мешканець, якому завжди все було не так. Піднявся сей «не так» і заговорив:

— Ви говорите так, а я говорю не так. Куди, наприклад, піде жар, що має наші палати гріти, де нам потіти й корпіти належить? На вулицю! А всю вулицю, скільки не топіть, нам ніколи не натопити. Так я говорю чи ні? А щоб жар від печі до нас у наші шутівські палати йшов, треба рибальську сітку взяти й одним кінцем до печі на площі прилаштувати, а іншим до вікна. Ось весь жар до нас і піде, нікуди йому більше дітися. Так я говорю чи ні?

— Так ти говориш, — відповідає йому голова. — І за розумну пораду велика тобі подяка й пошана. Віднині друге місце біля печі завжди за тобою.

Ось і вирішили шильдбурґери поставити піч на базарній площі, а від неї простягнути до ратуші рибальську сітку — це щоб жар від печі прямо в палати струмував, і в ті, де потіти, і в ті, де корпіти, і в ті, де їм свої шутівські справи творити…

Я, признатися, боявся, як би вони й мене до себе не запросили, щоб на якусь шутівську посаду призначити, але коли почув, як один шильдбурґер іншому сказав: «Куди вже йому лізти! Він до нашого не дотягне», — одразу заспокоївся.

↑ Догори

Як шильдбюргери у своїй ратуші палати готували

Інші казки