Який урок імператор задав шильдбюргерам

Поки звістка про мудрість шильдбюргерів рознеслася по білому світу, минуло чимало часу. Зате чутки про їхні витівки та дурість мов блискавка облетіли всі країни, і дуже скоро на землі не залишилося нікого, хто б не чув про їхні вибрики. Але, правду кажучи, в цьому немає нічого дивного. Адже з того часу, як ми, люди, втратили мудрість і стали блазнями, ми найчастіше цікавимося жартівливими витівками, а мудрість нам ні до чого. Так воно і з шильдбюргерами вийшло. Щоб люди почули про їхній розум і мудрість, знадобилося багато років, а от чутки про їхні витівки обійшли всіх і вся раніше, ніж вони стали справжніми дурнями.

Якось імператор тієї країни, де жили шильдбюргери, прибув зі своїми імператорськими справами до сусіднього з Шільдою містечка. Місцеві жителі почали розповідати йому про неймовірні витівки шильдбюргерів. Імператор дуже здивувався — у минулі роки він і сам не раз вдавався до мудрих порад шильдбюргерів. Ну, а оскільки йому все одно треба було чекати, поки до містечка з’їдуться всі його васали, він наказав відвезти себе до Шільди, щоб особисто переконатися, чи все так, як йому розповідали, чи це лише пуста балаканина.

Тут він вчинив, як один хороший підмайстер. Той теж хотів усе побачити на власні очі, і одного разу, заручившись обіцянкою, що дружина його триматиме язика за зубами і нікому нічого не розповість, пошепки сказав їй на секрет, ніби їхній сусід зніс яйце. Не минуло й півгодини, як дружина, звичайно ж, теж пошепки, розповіла про це своїй сусідці, але мова, звісно, йшла вже про пару яєць. Та теж пошепки розповіла про це своїй невістці, додавши ще одне яйце. І так воно пішло: чим далі — тим більше. Не встигла настати ніч, як усе село вже знало, що сусід того підмайстра зніс за один день дюжину яєць. А ж початку йшлося лише про одне яйце.

Досвідчений імператор спочатку відправив до Шільди гінця з повідомленням про своє швидке прибуття. При цьому він наказав передати шильдбюргерам (мабуть, хотів перевірити, чи справжні вони блазні, чи лише прикидаються), що він не лише підтверджує давні права та вольності міста Шільди, але й надасть їм ще більшу свободу, якщо містяни на його вітальну промову, з якою він першим звернеться до них, відповість приказкою і в лад. Нехай вони, мовляв, поки що подумають над цим уроком, а коли він прибуде до Шільди, то зустрінуть його напівверхи-напішки.

У бідолашних шильдбюргерів аж піджилки затремтіли від такого звістки — налякалися вони гірше кота, що здалеку побачив живодера. Найбільше вони боялися, що імператор розгадає їхню хитрість: відомо ж, пани бачать куди далі простих смертних, і руки в них довжелезні, і, як би ти далеко не був, обов’язково тебе спіймають. А хто його знає, може, імператор, розгнівавшись, змусить шильдбюргерів скинути блазенські ковпаки, і доведеться їм починати все спочатку.

А причина для такого занепокоєння в них була: жартівлива справа — самій, за власною волею, не запитавши височайшого дозволу, стати блазнями і серйозно дуріти!

Налякавшись, шильдбюргери згадали про свою колишню прозорливість і дуже скоро знайшли вихід із біди.

Насамперед вони навели порядок у хліві та на кухні — це щоб зустріти імператора найгіднішим чином. Потім вони задумалися над тим, як їм бути з міським головою. Попередній настільки вправно гравав із себе блазня, що для розумних міщан він уже не годився — треба було вибирати нового. Ну, а щоб нікого не образити, шильдбюргери ухвалили таке рішення: раз імператору доведеться відповідати приказкою і в лад, то міським головою вони призначать того, хто до ранку придумає найвдалішу приказку.

Із цим і розійшлися по домівках. І треба сказати, не було серед них жодного, хто б цієї ночі в своїх мріях не бачив себе міським головою.

Найбільше ж усіх ця думка мучила свинопаса. «Я ж давно звик свинячим стадом командувати. Невже ж із шильдбюргерами не вправлюся?» Усю ніч він ворочався з боку на бік, дружину зовсім затовкав. А вона була жінка господарна і від свого колишнього розуму припасла дещо на чорний день. Ось і питає чоловіка, чим це він, мовляв, так стурбований. Довго свинопас мовчав, нарешті не витримав і розповів їй про свою мрію.

Дізнавшись, через що її чоловік так зажурився, дружина свинопаса забажала стати дружиною міського голови.

— Любий мій чоловіче! — сказала вона. — Не мучай ти себе даремно, а краще скажи, що ти мені подаруєш, якщо я тобі найвдалішу з вдалих приказок підкажу?

— Шубу подарю! — випалив свинопас.

Дружина давно зітхала за шубою. Нахилилася вона до його вуха і почала нашіптувати:

Ось усі кажуть, панове мої,
Що немає тварини бруднішої за свиню,
А я скажу, панове мої,
Що немає тварини смачнішої за свиню!

І щоб чоловік не забув цієї приказки, вона повторила її рівно дев’яносто дев’ять разів.

Тим часом розвиднілося, і пора вже було йти до ратуші.

А там скільки в Шільді було мешканців, стільки вони принесли з собою приказок! І мені лише шкода, що не всі вони в моїй пам’яті збереглися.

Першим виступив найстарший шильдбюргер. Він сказав:

Хоч я і простий мужик,
А приказки казати теж… умію.

— А краще ти нічого не міг придумати? — закричав на нього інший шильдбюргер. — Провалюй! Я хочу бути головою! Слухайте мою приказку!

Гансом з дитинства звали мене,
Але я в обиду не дам… своїх дітей.

— І тільки-то? — скривив губи третій шильдбюргер. — Так я, мабуть, тебе переплюну. А ну, слухайте, що я склав:

Хочеш зібрати багатий урожай,
Навесні везе гній і не… лінуйся.

Але ця приказка не сподобалася четвертому. Відштовхнув він третього і каже своє:

Як відгукнеться,
Так і… відповідь отримаєте.

Ледве договорив, виступає п’ятий:

Хто казки каже не в лад,
Того повісити був би я… готовий.

Викладають вони один за одним свої приказки, а свинопас стоїть ні живий ні мертвий. Боїться, як би хто його віршик не сказав. Але ось дійшла черга і до нього. І хоча він повторив про себе приказку дружини майже тисячу разів, а вийшло у нього трохи не так:

Ось усі кажуть, панове мої,
Що немає тварини смачнішої за свиню,
А я скажу, панове мої,
Що немає розумнішої за мою дружину!

Почувши таке, радники в один голос вигукнули:

— Дивись-но! А в нього й справді вийшло вдало!

Тут же приступили до голосування і, звичайно, обрали свинопаса міським головою.

При цьому шильдбюргери міркували так: цей вже впорається потрапити до ладу його величності та й компанію йому скласти.

Інші казки

• Король Дроздовик
• Гензель і Гретель
• Як шильдбюргери сіль сіяли
• Чому шильдбюргери вирішили своїм великим розумом від глупості рятуватися
• Бременські вуличні музиканти