Срібний дзвіночок

Одного разу пастушок гнав своє стадо прекрасною зеленою долиною. Він дуже втомився і зупинився відпочити біля порослого густою травою пригорка. І ось тут-таки, прямо під ногами, побачив маленький срібний дзвіночок.

Пастушок підняв його і легенько потряс. Дзвіночок задзвенів. Пастушок ніколи не чув нічого приємнішого — наче срібний дощик, але навіть ще краще. А найдивовижніше було те, що хоч у пастушка боліли натерті ноги, хоч він сильно втомився — тепер раптом відчув себе так, наче втоми взагалі не існує.

«Та це ж дзвіночок — справжній скарб!» — сказав пастушок. Надзвонившись вдосталь, він сховав його в кишеню.

А тепер я розповім вам, що це був за дзвіночок. Він належав одному з гномів, що жили в цій долині під пригорком. Вони якраз танцювали на галявині, коли пастух проходив повз із стадом, але, побачивши його, одразу сховалися. А в кожного гнома був на капелюсі от такий срібний дзвіночок. Останній гном, тікаючи, зачепився капелюхом за кущ, і дзвіночок відірвався. Це була жахлива втрата — адже гноми, як ви, напевно, знаєте, засинають лише під срібний дзвін. Отож наш гном без дзвіночка ніяк не міг заснути і скоро зовсім змучився від безсоння. Звичайно, він віддав би все, щоб повернути дзвіночок, який пастушок сховав у кишеню.

Гном шукав його довго, приймаючи найрізноманітніші вигляди. То він ставав мурахою і оглядав кожну травинку. То собакою, намагаючись знайти свою втрату за запахом. То маленькою дівчинкою, що йде стежкою і в кожного зустрічного питає, чи не бачив хто дзвіночка. Але пастушок так і не зустрівся йому — він перегнав стадо через пагорби в пошуках кращих пасовищ.

Бідний гном усе худнув, бліднув і жахливо страждав від безсоння. Нарешті ось що йому спало на думку. А раптом це ворона чи галка зірвала дзвіночок із його капелюха? Ці птахи люблять красти все блискучке. І він теж перетворився на пташку — зовсім крихітну — і пустився літати всюди в пошуках свого дзвіночка. Але так і не зміг його знайти.

Одного вечора, літаючи то тут, то там, він і сам не помітив, як перелетів через пагорби. І тут же натрапив на пастушка. Той ліниво лежав на траві. Поряд лежав його пес. А вівці бродили навколо, і дзвіночки дзвеніли у них на шиях. Тут пташка подумала про свою втрату і сумно заспівала пісеньку:

«Вівчата, вівчата, загубився мій дзвіночок! Якщо він у вас — ви просто багатії!»

Пастушок це почув. «Гей, пташко! — гукнув він. — Не бачиш — сонце вже сідає. Пора спати, а не співати. Та й чому це мої вівці такі багаті? Правда, дзвіночки в них є, але ж вони з простого металу і можуть лише дзвеніти. А ось у мене справді є такий, який варто послухати!» Ох, як радісно заспівала пташка! Вона одразу полетіла в кущі, там зняла свій наряд із пір’я і перетворилася на старушку в блакитному пальто і червоній хустці.

Пастушок усе дзвонив у дзвіночок, дивуючись словам пташки. І тут до нього підійшла незнайома старушка.

Вона ледве йшла і кульгала.

«Зовсім ноги стали старі й хворі, — поскаржилася вона пастушку. — А ти що тут робиш? — запитала вона його. — Ох, що в тебе за чудовий дзвіночок! У житті не бачила такої краси. Слухай, миленький, у мене в кишені є шестипенсовик. А вдома онучок, якому треба щось подарувати — у нього завтра день народження. Не продаси мені цей чудовий дзвіночок — тоді мені не треба буде більше мучити свої старі ноги, шукаючи йому подарунок».

«Ні, — сказав пастушок, — дзвіночок не продається. Такого, мабуть, і на світі більше немає. Я задзвоню — і вівці збігаються на дзвін, де б вони не були. А який у нього приємний звук! Послухай, матусю! — і він знову задзвонив у дзвіночок. — Цей дзвін допомагає від втоми. І навіть, думаю, може втихомирити біль у твоїх ногах і вилікувати твою хвору спину».

«Невже може? — скрикнула старушка. — Будь ласка, милий, продай його мені! Я не віддам його онуку, я залишу його собі. Він мені потрібніший, ніж тобі. Я дам за нього п’ять срібних шилінгів».

«Ні, — сказав пастушок, — я з ним не розстануся».

«Десять срібних шилінгів!» — сказала старушка.

«Ні», — уперся пастушок.

«Тоді золотий, золотий!» — старушка вже кричала. Вона запустила руку в кишеню і витягла звідти жменю золота.

«Що мені золото? — сказав пастушок. — Воно не буде так дзвеніти».

«Ох, який упертий! — зітхнула старушка. Але ти ще не знаєш, хто я така! Так от, милий, я — добра чарівниця і можу зробити багато хорошого для тих, хто мені сподобається. Хочеш, я зроблю так, що в твоїх овець буде найбіліша, м’яка і густа шерсть в окрузі, а самі вони будуть найбільші й здорові?»

«Ось цього я б, мабуть, хотів, — задумався пастушок.

«А твоя невелика отара стане найбільшою, — продовжувала старушка. — І ти станеш найбагатшим пастухом в окрузі, навіть у всій країні! Ось у мене пастуший посох, милий, — хочеш, дам його тобі в обмін на дзвіночок? Ну-ка, подивись!»

Пастушок узяв у руки посох. Він був з прекрасної слонової кістки, і на ньому були вирізані картинки з Біблії: на одній стороні Адам і Єва в раю, серед ягнят, а на іншій — Давид і Голіаф.

«Це справді прекрасний посох», — сказав пастушок.
«А поки ти будеш гнати ним своїх овець, — сказала старушка, — жодна з них не загубиться. І жодна не захворіє».

Пастушок більше не міг опиратися. Була вона відьмою чи ні — але тепер він був цілком у її владі. Він відчув, що просто не може жити без цього посоха і повинен отримати його, що б це не коштувало.

«Вирішено! — скрикнув він. — Посох за дзвіночок!»

Старушка віддала посох і міцно схопила дзвіночок. І ось диво — щойно вона була тут, і ось її вже нема. Лише віддалений звук дзвіночка ще доносився невідомо звідки.

«Схоже, я накоїв дурниць», — подумав пастушок, дивлячись на свій новий посох.

А гном повернувся в зелену долину, під пригорок, де живуть усі гноми. Тут він знову перетворився на чоловічка в зеленому капелюсі. Стрибаючи від радості, він причепив до нього дзвіночок.

«А тепер спати. Нарешті-то я посплю по-справжньому! — сказав він і пішов у ліжко під пригорок. Але пастушок, виявляється, зовсім не накоїв дурниць. Гном дотримав слово. Стадо пастушка все зростало, і вівці змінювалися на очах. І скоро ні в кого в усій країні не було таких красивих, великих і здорових овець.

Пастушок став багатієм. А оскільки він завжди був добрим і ніколи не дивився на своїх менш вдалих сусідів зверх, його всі навколо поважали. І коли сам король одного разу зробив його лицаром, усі говорили, що він це цілком заслужив.

↑ Догори

Срібний дзвіночок

Інші казки