Як шильдбюргери здогадалися, чому у них у ратуші темно, і що вони після цього зробили

Довго мешканці Шильди не могли натішитися своєю ратушею і засідали в ній з ранку до ночі. На їхнє щастя, аж до самої осені жодного разу не було дощу, і тому діра в даху не завадила їм ухвалити чимало важливих рішень.

Але от ласкаве літо минуло, і сонечко почало частенько ховати своє веселе личко за сірі хмари — наближалася зима, сувора і немилосердна, і все частіше в Жартівничій палаті почало накрапувати.

Не сподобалося це шильдбюргерам, і вирішили вони, що якщо людина під парасолькою не мокне, то й вони не відмокнуть, якщо полагодять дах. Вони знову покрили дах черепицею, гадаючи, що якщо влітку грілися на сонечку, як їм наказала матушка-природа, то й взимку їм треба сидіти біля печі, щоб руки й ноги не замерзли.

Але от полагодили вони дах і знову пішли до палати. І що б ви думали? У ратуші було так само темно, як і раніше.

Знову сиділи шильдбюргери з лучиною на голові в темній ратуші й радилися. Нарешті черга говорити дійшла до одного шильдбюргера, який ніколи не вважав себе останнім дурнем — аби не образити його скромність, я не називатиму його імені.

Отже, піднявся цей шильдбюргер і заявив, що найкраще буде, якщо вони вчинять так, як порадить його кум. З дозволу високого зібрання він одразу ж покинув палату, щоб піти покликати кума.

Поки він намацував дорогу вздовж стіни (лучина на його голові давно згасла!), він помітив у одному місці смужку світла: мабуть, тут погано законопатили стіну. Тут він глибоко зітхнув, згадав про свою минулу мудрість, від якої, як і всі інші, відмовився, швидко повернувся до палати й почав:

— Ну що ж, сусіди, дозвольте тепер і мені слово промовити.

А коли йому дозволили, він продовжив:

— Ось я так скажу: наприклад, заведеться в мене якась звичка і витіснить те, що мені дала природа. Дивна річ, погані звички особливо швидко витісняють природні і самі ніби стають другою натурою людини. Так і у нас. Адже досі ми були розумними людьми й розуміли, що до чого. А тепер прийняли жартівничі звички, і так вони нам сподобалися, що успішно виганяють те, що дано від народження. Люди цілком розумні, ми тепер стали жартівниками і зі своїм жартівництвом не хочемо розлучатися ні за які блага. Потрапили ми в таку біду й ніяк не можемо зрозуміти, у чому наша помилка, чому ми все в темряві сидимо? І ніхто не здогадався, що ми у своїй ратуші вікна забули зробити. Не можна так одразу жартівниками себе виставляти. Дуже це грубо виходить. Таке лише справжнім дурням до лиця.

Перелякалися тут шильдбюргери — як же це вони прогавили? Вийшло, ніби вони й зовсім богом обділені! Навіть один на одного дивитися їм стало соромно. А тому вони одразу, без жодних засідань і проволок, взялися пробивати стіни ратуші, і не знайшлося жодного, хто відмовився б від окремого віконця, про яке потім міг би сказати: «Ось воно, моє віконце, і тільки в ньому світло».

Дуже скоро ратуша виявилася готовою, не вистачало лише внутрішнього облаштування, а про нього мова попереду.

↑ Догори

Як шильдбюргери здогадалися, чому у них у ратуші темно, і що вони після цього зробили

Інші казки