Хитра наука
Жили собі дід та баба, був у них син. Старий був бідний; хотілося йому віддати сина в науку, щоб змолоду батькам на втіху, на старість на зміну, а по смерті на помин душі, та що вдієш, коли достатку нема! Водив він його, водив по містах — авось хто візьме в учні; ні, ніхто не взявся вчити без грошей.Повернувся старий додому, поплакав-поплакав з бабою, потужив-погоревав про свою бідність і знов повів сина в місто. Тільки прийшли вони в місто, зустрічається їм назустріч чоловік і питає діда:
— Що, старий, зажурився?
— Як мені не зажуритися! — сказав дід. — Ось водив, водив сина, ніхто не бере без грошей у науку, а грошей нема!
— Ну, так віддай його мені, — каже зустрічний, — я його за три роки навчу всім хитромудростям. А через три роки, у цей самий день, у цю саму годину, приходь за сином; та диви: якщо не проспішиш, прийдеш вчасно та впізнаєш свого сина — забереш його назад; а якщо ні, то залишиться він у мене.
Дід так зрадів і не спитав: хто такий зустрічний, де живе і чому навчатиме хлопця? Віддав йому сина і пішов додому. Прийшов додому в радості, розповів усе бабі; а зустрічний-то був чарівник.
Ось минули три роки, а старий зовсім забув, в який день віддав сина в науку, і не знає, що йому робити. А син за день до строку прилетів до нього маленькою пташкою, ударився об завалинку і ввійшов у хату добрим молодцем, вклонився батькові й каже: завтра-де сповняться якраз три роки, треба за ним приходити; і розповів, куди за ним приходити і як його впізнавати.
— У господаря мого не я один у науці; є, — каже, — ще одинадцять робітників, назавжди при ньому залишилися — тому, що батьки не змогли їх впізнати; і тільки ти мене не впізнаєш, так і я залишусь при ньому дванадцятим. Завтра, як прийдеш ти за мною, господар усіх нас дванадцять випустить білими голубами — пір'я в пір'я, хвіст у хвіст і голова в голову рівні. Ось ти й диви: всі високо стануть літати, а я ні-ні та й візьму вище всіх. Господар спитає: впізнав свого сина? Ти й покажи на того голуба, що вище всіх.
Потім виведе він до тебе дванадцять жеребців — усі однієї масті, гриви на один бік і собою рівні: як станеш проходити повз тих жеребців, добре придивляйся: я ні-ні та правою ногою і тупну. Господар знов спитає: впізнав свого сина? Ти сміливо показуй на мене.
Потім виведе він до тебе дванадцять добрих молодців — зріст у зріст, волосся у волосся, голос у голос, усі на одне лице і одягом рівні. Як станеш проходити повз тих молодців, придивляйся-но: на праву щоку до мене ні-ні та й сяде маленька мушка. Господар знов-таки спитає: впізнав свого сина? Ти й покажи на мене.
Розповів усе це, попрощався з батьком і пішов із хати, ударився об завалинку, став пташкою і полетів до господаря.
На ранок дід встав, зібрався і пішов за сином. Приходить до чарівника.
— Ну, старий, — каже чарівник, — навчив твого сина всім хитромудростям. Тільки, якщо не впізнаєш його, залишиться він при мені навіки вічні.
Після того випустив він дванадцять білих голубів — пір'я в пір'я, хвіст у хвіст, голова в голову рівні, і каже:
— Впізнавай, старий, свого сина!
Як впізнавати-то, іш, усі рівні! Дивився, дивився, та як піднявся один голуб вище всіх, вказав на того голуба:
— Здається, це мій!
— Впізнав, впізнав, діду! — каже чарівник.
Вдруге випустив він дванадцять жеребців — усі, як один, і гриви на один бік.
Став дід ходити навколо жеребців та придивлятися, а господар питає:
— Ну що, діду? Впізнав свого сина?
— Ні ще, постривай трохи.
Та як побачив, що один жеребець тупнув правою ногою, зараз показав на нього:
— Здається, це мій!
— Впізнав, впізнав, діду!
Втретє вийшли дванадцять добрих молодців — зріст у зріст, волосся у волосся, голос у голос, усі на одне лице, ніби одна мати народила.
Дід раз пройшов повз молодців — нічого не помітив, вдруге пройшов — теж нічого, а як проходив втретє — побачив у одного молодця на правій щоці муху й каже:
— Здається, це мій!
— Впізнав, впізнав, діду!
От ділати нічого, віддав чарівник старому сина, і пішли вони собі додому.
Ішли, ішли і бачать: їде дорогою якийсь пан.
— Батьку, — каже син, — я зараз стану собачкою; пан стане мене купувати, ти мене-то продай, а нашийника не продавай; інакше я до тебе назад не повернуся!
Сказав так-то й у ту ж мить ударився об землю й обернувся собачкою.
Пан побачив, що старий веде собачку, почав її торгувати: не так йому собачка сподобалася, як нашийник гарний. Пан дає за неї сто рублів, а дід просить триста; торгувалися, торгувалися, і купив пан собачку за двісті рублів.
Тільки став був дід знімати нашийник — куди! — пан і слухати про те не хоче, упирається.
— Я нашийника не продавав, — каже дід, — я продав одну собачку.
А пан:
— Ні, брешеш! Хто купив собачку, той купив і нашийник.
Дід подумав-подумав (адже й справді без нашийника не можна купити собаку) і віддав її з нашийником.
Пан узяв і посадив собачку до себе, а дід забрав гроші і пішов додому.
Ось пан їде собі та їде, раптом — звідки ні возьмися — біжить назустріч заєць.
“Що — думає пан, — або випустити собачку за зайцем та подивитися її спритності!”
Тільки випустив, дивиться: заєць біжить в один бік, собака в інший — і втекла в ліс.
Чекав, чекав її пан, не дочекався і поїхав ні з чим.
А собачка обернулася добрим молодцем.
Дід іде дорогою, іде широкою та думає: як додому очі показати, як старусі сказати, куди сина подів? А син уже наздогнав його.
— Ех, батьку! — каже. — Нащо з нашийником продавав? Ну, не зустрінь ми зайця, я б не повернувся, так би і пропав ні за що!
Повернулися вони додому і живуть собі помаленьку. Багато чи мало минуло часу, одного дня каже син батькові:
— Батьку, я обернуся пташкою, віднеси мене на базар і продай; тільки клітки не продавай, інакше додому не повернуся.
Ударився об землю, став пташкою, старий посадив її в клітку і поніс продавати.
Обступили старого люди, наперебій почали торгувати пташку: так вона всім сподобалася!
Прийшов і чарівник, одразу впізнав діда і здогадався, що в нього за пташка в клітці сидить. Той дає дорого, інший дає дорого, а він дорожче всіх: продав йому старий пташку, а клітки не віддає; чарівник туди-сюди, бився з ним, бився — нічого не бере!
Узяв одну пташку, завернув у хустку і поніс додому.
— Ну, доню, — каже вдома, — я купив нашого шельмецька!
— Де ж він?
Чарівник розгорнув хустку, а пташки давно нема: влетіла, сердешна!
Настав знову неділя. Каже син батькові:
— Батьку! Я обернуся сьогодні конем; диви ж, коня продавай, а вуздечки не смій продавати: інакше додому не повернуся.
Ударився об сиру землю і став конем; повів його дід на базар продавати.
Обступили старого торгові люди, усі баришники: той дає дорого, інший дає дорого, а чарівник дорожче всіх.
Дід продав йому сина, а вуздечки не віддає.
— Та як же я поведу коня-то? — питає чарівник. — Дай хоч до двору довести, а там, будь ласка, бери свою вуздечку: мені вона не в користь!
Тут усі баришники на діда накинулися: так-де не водиться! Продав коня — продав і вуздечку. Що з ними вдієш? Віддав дід вуздечку.
Чарівник привів коня на свій двір, поставив у стайню, міцно прив'язав до кільця і високо підтягнув йому голову: стоїть кінь на задніх ногах, передні до землі не дістають.
— Ну, доню, — каже знов чарівник, — ось коли купив, так купив нашого шельмецька.
— Де ж він?
— У стайні стоїть.
Донька побігла дивитися; жалко їй стало доброго молодця, захотіла довше відпустити повід, стала розмотувати та розв'язувати, а кінь тим часом вирвався і пішов версти відлічувати.
Кинулася донька до батька.
— Батьку, — каже, — прости! Гріх мене спокусив, кінь утік!
Чарівник ударився об сиру землю, став сірим вовком і кинувся в погоню: ось близько, ось наздожене!
Кінь прибіг до річки, ударився об землю, обернувся їршиком — і бульк у воду, а вовк за ним щукою.
Їршик біг, біг водою, дістався до плотів, де красні дівчата білизну прали, перекинувся золотим кільцем і підкотився купецькій доньці під ноги.
Купецька донька підхопила кільце й сховала. А чарівник став, як раніше, людиною.
— Віддай, — пристав до неї, — моє золоте кільце.
— Бери! — каже дівчина і кинула кільце на землю.
Як ударилося воно, у ту ж мить розсипалося дрібними зернятками. Чарівник обернувся півнем і кинувся клювати; поки клював, одне зернятко обернулося яструбом, і погано стало півневі: задрало його яструба!
На тім казці кінець.
Інші казки
