Баба-Яга

Жили собі дід та баба; дід овдовів і одружився з іншою жінкою, а від першої дружини залишилася у нього дівчинка. Зла мачуха її не полюбила, била її і думала, як би зовсім її знищити.

Одного разу батько кудись поїхав, мачуха й говорить дівчинці:

— Іди до своєї тітки, моєї сестри, попроси в неї голочку й ниточку — тобі сорочку пошити.

А тітка ця була баба-яга кісткова нога.

Отже, дівчинка не була дурною, та зайшла спершу до своєї рідної тітки.

— Здоровенькі були, тітко!

— Здоровенькі були, рідненька! Навіщо прийшла?

— Матушка послала до своєї сестри попросити голочку й ниточку — мені сорочку пошити.

Ті її й навчає:

— Там тебе, племінничко, буде березка в очі ляскати — ти її стрічкою перев’яжи; там тобі ворота будуть скрипіти й ляскати — ти їм під п’яточки олії підлий; там тебе собаки будуть рвати — ти їм хлібця кинь; там тобі кіт очі дратиме — ти йому шинки дай.

Пішла дівчинка; от іде, іде та й прийшла. Стоїть хатка, а в ній сидить баба-яга кісткова нога й тче.

— Здоровенькі були, тітко!

— Здоровенькі були, рідненька!

— Мене матушка послала попросити в тебе голочку й ниточку — мені сорочку пошити.

— Добре: сідай поки що ткати.

Отже, дівчинка сіла за кросна, а баба-яга вийшла й говорить своїй робітниці:

— Іди, істопи лазню та вимий племінницю, та дивись, добре; я хочу нею познідати.

Дівчинка сидить ні жива ні мертва, вся перелякана, і просить вона робітницю:

— Рідненька моя! Ти не стільки дрова підпалюй, скільки водою заливай, решетом воду носи, — і дала їй хустинку.

Баба-яга дожидається; підійшла вона до вікна й питає:

— Тчеш, племінничко, тчеш, рідненька?

— Тчу, тітко, тчу, рідненька!

Баба-яга й відійшла, а дівчинка дала котові шматочок шинки й питає:

— Чи не можна якось звідси втекти?

— Ось тобі гребінець і рушник, — говорить кіт, — візьми їх і втікай; за тобою буде гнатися баба-яга, ти прихили вухо до землі й, як почуєш, що вона близько, кинь спершу рушник — стане широка-широка річка; якщо ж баба-яга перейде через річку і почне тебе доганяти, ти знову прихили вухо до землі й, як почуєш, що вона близько, кинь гребінець — стане густий-густий ліс, крізь нього вона вже не пролізе!

Дівчинка взяла рушник і гребінець і побігла; собаки хотіли її рвати — вона кинула їм хлібця, і вони її пропустили; ворота хотіли захлопнутися — вона підлила їм під п’яточки олії, і вони її пропустили; березка хотіла їй очі виляскати — вона її стрічкою перев’язала, і та її пропустила.

А кіт сів за кросна й тче; не стільки наткав, скільки наплутав. Баба-яга підійшла до вікна й питає:

— Тчеш, племінничко, тчеш, рідненька?

— Тчу, тітко, тчу, рідненька! — відповідає грубо кіт.

Баба-яга кинулася в хатку, побачила, що дівчинка втекла, і давай бити кота й лаяти, навіщо не видер їй очі.

— Я тобі скільки служу, — говорить кіт, — ти мені кісточки не дала, а вона мені шинки дала.

Баба-яга накинулася на собак, на ворота, на березку й на робітницю, давай усіх лаяти й бити. Собаки кажуть їй:

— Ми тобі скільки служимо, ти нам горілої шкірки не кинула, а вона нам хлібця дала.

Ворота кажуть:

— Ми тобі скільки служимо, ти нам водиці під п’яточки не підлила, а вона нам олії підлила.

Березка каже:

— Я тобі скільки служу, ти мене ниточкою не перев’язала, а вона мене стрічкою перев’язала.

Робітниця каже:

— Я тобі скільки служу, ти мені хустинки не подарувала, а вона мені хустинку подарувала.

Баба-яга кісткова нога швидко сіла в ступі, товкачем погоняє, мітлою слід заметає й пустилася в погоню за дівчинкою.

Отже, дівчинка прихилила вухо до землі й чує, що баба-яга женеться, і вже близько, взяла й кинула рушник; стала річка, така широка-широка! Баба-яга приїхала до річки й від злості зубами заскреготала; повернулася додому, взяла своїх биків і пригнала до річки; бики випили всю річку дочиста.

Баба-яга пустилася знову в погоню. Дівчинка прихилила вухо до землі й чує, що баба-яга близько, кинула гребінець; став ліс, такий густий та страшний! Баба-яга стала його гризти, але скільки ни старалася — не змогла прогризти й повернулася назад.

А дід уже приїхав додому й питає:

— Де ж моя дочка?

— Вона пішла до тітки, — каже мачуха.

Незабаром і дівчинка прибігла додому.

— Де ти була? — питає батько.

— Ох, батеньку! — каже вона. — Отак і так — мене матушка послала до тітки попросити голочку з ниточкою — мені сорочку пошити, а тітка, баба-яга, мене з’їсти хотіла.

— Як же ти втекла, дочко?

— Отак і так, — розповідає дівчинка.

Дід, як дізнався все це, розсердився на дружину й розстріляв її; а сам із дочкою став жити та добро наживати, і я там був, мед-пиво пив; по вусах текло, в рот не потрапило.

↑ Догори

Баба-Яга

Інші казки